Пробація в Україні

Практика впровадження елементів наглядової пробації у діяльність КВІ

probation — Fri, 26 Apr 2013 06:57:18 GMT

Роман Дрозд

Практика впровадження елементів наглядової пробації у діяльність сектору кримінально-виконавчої інспекції (м. Полтава)

За цим посиланням можна знайти презентацію керівника пенітенціарного напрямку благодійної асоціації "Світло надії" Романа Дрозда, представлену під час четвертої міжвідомчої зустрічі партнерів Проекту «Підтримка в’язничної реформи в Україні».

Сайт асоціації - http://www.lightofhope.com.ua/ukr/

Деякі думки щодо подальшої роботи над створенням національної моделі пробації в Україні (до питання про проект Закону "Про пробацію")

probation — Wed, 24 Apr 2013 20:09:12 GMT

Деякі думки щодо подальшої роботи над створенням національної моделі пробації в Україні (до питання про проект Закону "Про пробацію")

Сьогодні при аналізі питання щодо створення національної моделі пробації як ніколи є важливим приділення уваги як до теоретичних аспектів концепції пробації, так і до практичних проблем реалізації цього напрямку реформи пенітенціарної системи України.

Можна констатувати, що законотворчій діяльності у сфері пробації відверто бракує знань щодо історії розвитку концепції пробації та причин, які обумовили суттєві трансформації концепції пробації в країнах Європи, починаючи з кінця ХІХ століття.

Нагадаємо, що 4 січня 2013 року народним депутатом В.Швецем було внесено інший проект Закону «Про службу пробацію». 18 січня Кабінет Міністрів зареєстрував свій законопроект, розроблений Міністерством юстиції України.

Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності поданий народним депутатом України В.Д Швецем проект Закону України «Про службу пробації» (реєстр. №1197), а також поданий Кабінетом Міністрів України альтернативний проект Закону України «Про пробацію» (реєстр. №1197-1) було розглянуто.

Комітет прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду на пленарному засіданні в першому читанні проект Закону, реєстр. №1197 – відхилити, а проект Закону, реєстр. №1197-1 - прийняти за основу з подальшим його доопрацюванням до розгляду у другому читанні.

Отже, проект КМУ є «першим серед рівних». Проте саме він, на нашу думку, не забезпечив того, щоб інститут пробації зайняв належне місце в системі кримінальної юстиції України та в структурі кримінального процесу.

Ми можемо висловити побоювання, що той механістичний підхід, який покладено в основу законопроекту КМУ, може нашкодити ідеї створення національної моделі служби пробації.

На жаль, законопроект перенасичено деклараціями, від яких і так «страждає» вітчизняне кримінально-виконавче законодавство.

Законопроект містить багато понять, які, нам здається, були запозичені до пробаційного «обігу» в Україні лише в силу їх красномовності та яскравості. Проте за цими поняттями приховується те, чого в майбутній українській моделі пробації (зразку ХХІ століття, до речі) не існує та існувати не може.

«Клієнти пробації», «забезпечення безпеки», «оцінка ризиків», «пробаційні програми» – ці та інші категорії, які знайшли відображення в проекті Закону, на нашу думку, не несуть смислового навантаження. Причому саме в контексті цього законопроекту і саме в сучасних українських реаліях.

Так, наприклад, гадаємо, що у багатьох фахівців, хто ознайомлювався з цим проектом, саме це поняття викликало або посмішку, або негативну реакцію. І негатив, і іронія щодо цього поняття пов’язані з тим, що така особа як «клієнт» є занадто «соціальною» категорією для вітчизняної пенальності. Після «спецконтингенту» перетворення злочинців на «клієнтів» не може не викликати особисто у нас сумної іронії.

І – наголосимо – справа не в тому, що ми проти цієї категорії. Це було б для нас занадто спрощено та примітивно. Ми проти того формату, в якому категорія використовується. Фактично автори законопроекту взяли та поцупили красиве та яскраве слово з зарубіжного досвіду, причому досвіду, який має коріння у зарубіжній пробаційній практиці сторічної давнини.

Справа в тому, що «клієнти» пробації існували у першій половині ХХ століття коли, власне, пробація і була створена. Але "клієнти пробації" "вимерли" як динозаври. Замість них з’явилися вже в кінці ХХІ століття «особи, що являють ризики». І автори цього проекту Закону не зрозуміли, що «клієнти пробації» та «оцінка ризиків» – це два поняття, які фактично виключають одне інше.

І використання категорії «клієнт» є свідченням того, що автори законопроекти сприймають концепцію пробації статично, не бажаючи розуміти наскільки концепція пробації та, відповідно, модель пробації змінювалися в процесі трансформації цієї концепції в ХХ столітті, не кажучи вже про початок нового тисячоліття.

Говорячи про перспективи роботи над законопроектом про пробацію, варто враховувати не лише красномовні слова, проте й реальні інтересі (включаючи субкультурні) усіх зацікавлених акторів у сфері пробаційної діяльності – слідчих, прокурорів, суддів, злочинців, і, у першу чергу, – самих офіцерів служби пробації.

Служби пробації зарубіжних країн виконують різні функції. Їх перелік більш ніж вражаючий. Проте які саме функції можуть бути покладені на українську службу пробації – питання залишається відкритим. Фактично, законопроект відповіді на це питання не надає, обмежуючись запровадженням «наглядової пробації» та «пробації пенітенціарної».

Наприклад, реалізація функції підготовки та надання досудових доповідей. Ми маємо побоювання, що у багатьох суддів ця функція не викликатиме задоволення через те, що поява офіцера пробації в кримінальному процесі сприйматиметься як свого роду «вторгнення» до свого роду «монопольного становища» судді.

Крім того, складається враження, що автори законопроекти не врахували положень Європейських пенітенціарних правил. Між тим, нам особисто важко зрозуміти, чому провідний європейських стандарт з питань пробації, якого вже більше трьох років, не знайшло відображення в законопроекті про пробацію. Так, наприклад, це стосується принципів пробації , досудових доповідей, здійснення нагляду та інших питань.

Отже, робота над створення нового законопроекту лише розпочинається...

Література:

1. Ягунов Д.В. Філософія пробації: трансформація поглядів на сутність та цілі поводження зі злочинцями (період до 1990-х років) // Актуальні проблеми політики. – Одеса: Юридична література, 2010. – Випуск 40. – С.175-183.

2. Ягунов Д.В. Відповідність проектів законів про пробацію європейським стандартам в частині визначення принципів пробації // Державна пенітенціарна служба України: історія, сьогодення та перспективи розвитку у світлі міжнародних пенітенціарних стандартів та Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 28-29 березня 2013 року). – К.: Державна пенітенціарна служба України, 2013 : ВД «Давор», 2013. – 332 с. – С.41-44.

3. Ягунов Д.В. В’язниця як модель суспільства або суспільство як модель в’язниці (категорія свобод и в контексті пенальних практик глобалізованого суспільства) // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Збірник наукових праць з питань європейської інтеграції та права. Випуск сьомий. За ред. Д.В.Ягунова. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011.

Позиція автора, подана у цій статті, жодним чином не відображає позицію Ради Європи, Офісу Ради Європи в Україні або Проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні».

Четверта міжвідомча зустріч партнерів Проекту «Підтримка в’язничної реформи в Україні»

probation — Wed, 24 Apr 2013 08:55:01 GMT

Четверта міжвідомча зустрічі партнерів Проекту

«Підтримка в’язничної реформи в Україні»

23 квітня 2013 року в м. Київ відбулася четверта міжвідомча зустріч партнерів Проекту «Підтримка в’язничної реформи в Україні»

У зустрічі взяли участь:

Ілдіко Салач – керівник проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні», Секретаріат Ради Європи, Страсбург (Франція)

Ольга Сандакова – координатор проектів, Відділ з питань розвитку співробітництва (Sida)

Володимир Головатенко – координатор Проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні»

Ірина Сваволя - асистент Проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні»

Сергій Богунов – помічник Голови Державної пенітенціарної служби України з питань науки та навчальних закладів, кандидат технічних наук, заступник голови Наукової ради Державної пенітенціарної служби України

Алла Григоренко – секретар Наукової ради Державної пенітенціарної служби України

Мартін Седдон – експерт Ради Європи з питань пробації (Англія)

Дмитро Ягунов – доцент кафедри адміністративного та кримінального права Одеської національної морської академії, кандидат наук з державного управління, доцент, експерт Ради Європи з питань пробації

Роман Усенко – головний консультант Управління реформування правоохоронних органів та органів юстиції Адміністрації Президента України

Роман Дрозд – керівник пенітенціарного напрямку Благодійної Асоціації «Світло Надії»

Владислав Клиша – заступник начальника управління зовнішніх комунікацій Державної пенітенціарної служби України

Володимир Санін – Голова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

Андрій Співак - керівник сектору юстиції та правосуддя Представництва Європейського Союзу в Україні

Володимир Кондратьєв – заступник начальника департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи із засудженими Державної пенітенціарної служби України

Валерій Калівошко – начальник відділу департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи з засудженими Державної пенітенціарної служби України

Упродовж зустрічі було зроблено презентації доповідей:

Володимир Головатенко

«Презентація результатів діяльності проекту «Підтримка в’язничної реформи в Україні» за останні 1,5 року та плани щодо його імплементації протягом наступних 6 місяців продовження проекту»

Мартін Седдон

«Попередні висновки з впровадження трьох пілотних проектів – оцінки ризиків та потреб, соціальних програм навчання та підготовки досудових звітів».

Дмитро Ягунов

«Окремі аспекти імплементації проекту "Підтримка в’язничної реформи в Україні” стосовно створення національної моделі пробації в Україні»

Володимир Санін

«Досвід імплементації пілотних ініціатив з підготовки досудових звітів працівниками КВІ у Білоцерківському міськрайонному судді Київської області»

Роман Дрозд

«Впровадження програм соціального навчання як складової частини роботи з правопорушниками, що перебувають на обліку КВІ: кращі практики співпраці сектору КВІ Полтавської області та НУО «Світло Надії"»

За результатами зустрічі було вироблено напрямки подальшої роботи у рамках Проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні»

Відкриття зустрічі. З промовою виступає Ільдіко Салач

Зі вступним словом виступає Сергій Богунов

Алла Григоренко, Владислав Клиша, Володимир Контратьєв, Валерій Калівошко

З доповіддю виступає Мартін Седдон.

Зліва направо: Роман Дрозд, Володимир Санін, Володимир Головатенко, Мартін Седдон, Ольга Сандакова, Ільдіко Салач

Ольга Сандакова, Ільдіко Салач, Сергій Богунов

З доповіддю виступає Роман Дрозд

Робочі моменти зустрічі

Дмитро Ягунов, Мартін Седдон

З доповіддю виступає Дмитро Ягунов

Обговорення результатів зустрічі

Фото - Дмитра Ягунова

Див. також http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/674717

Відповідність проектів законів України про пробацію європейським стандартам в частині визначення принципів пробації

probation — Wed, 10 Apr 2013 12:48:00 GMT

ВІДПОВІДНІСТЬ ПРОЕКТІВ ЗАКОНІВ УКРАЇНИ ПРО ПРОБАЦІЮ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СТАНДАРТАМ В ЧАСТИНІ ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПРОБАЦІЇ

В Україні вже тривалий час ведеться робота над створенням національної моделі пробації. Станом на початок 2013 р. у Верховній Раді України було зареєстровано п’ять офіційних проектів Законів:

проект н/д України О. Фельдмана 2006 р.;
проекти робочої групи ЮНІСЕФ 2008 р. (зареєстрований н/д України В. Швецем (3412 та 3413 від 26.11.2008));
проект н/д України О. Фельдмана (3413-1 від 28.11.2008);
проект н/д України В. Швеця (№ 1197 від 04.01.2013);
проект Кабінету Міністрів України (№ 1197-1 від 18.01.2013).

Сьогодні у Верховній Раді України на розгляді перебувають останні два проекти.

І, не зважаючи на те, що вітчизняні науковці та практики вже дійшли розуміння щодо необхідності запровадження служби пробації як одного з елементів системи кримінальної юстиції, все одно залишається низка проблем як теоретичного, так і практичного характеру.

Перейменування КВІ на «службу пробації», розширення переліку обов’язків та зобов’язань, передбачених ст. 75 КК України, та підготовка досудових доповідей ще не означає створення національної моделі пробації. Гадаємо, що цей суто механічний підхід не приведе до вирішення проблеми, оскільки подібна «механіка» залишає осторонь найважливіше, а саме вибір певної моделі пробації та наповнення цієї моделі певним філософським змістом, який відповідав би існуючим соціально-економічним відносинам.

Створення національної моделі пробації в Україні повинно розпочинатися з переліку принципів чому, власне, і присвячена ця стаття.

Згадані вище проекти Законів (№ 1197 та № 1197-1) мають відповідні положення, які встановлюють систему принципів пробації.

В проекті Закону «Про пробацію» робочої групи ЮНІСЕФ (2008 р.), було зазначено, що діяльність служби пробації ґрунтується на принципах:

1) поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина;

2) соціальної справедливості; 3) адресності та індивідуального підходу;

4) законності;

5) відкритості, прозорості та підзвітності;

6) участі громадськості у процесі виправлення та ресоціалізації осіб, до яких застосовано пробацію;

7) диференціації та індивідуалізації підходу до осіб, до яких застосовується пробація;

8) взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями;

9) забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають соціальні послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.

В проекті Закону «Про службу пробації», внесеному н/д України В. Швецем в січні 2013 р., принципи діяльності служби пробації не змінилися:

1) поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина;

2) соціальної справедливості;

3) законності;

4) неупередженості;

5) своєчасного та помірного втручання;

6) відкритості, прозорості та підзвітності;

7) участі громадськості у процесі виправлення та ресоціалізації осіб, до яких застосовано пробацію;

8) диференціації та індивідуалізації підходу до осіб, до яких застосовується пробація;

9) взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями;

10) забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають соціальні послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.

Як бачимо, перелік принципів фактично не змінився. Виняток становить лише те, що принцип законності «виповз» на третє місце, а замість принципу адресності та індивідуального підходу подано принцип неупередженості. Крім того, новелою в цьому контексті є принцип своєчасного та помірного втручання, що не може не оцінюватися схвально.

У статті 6 проекту Закону «Про пробацію» Кабінету Міністрів України зазначено, що пробація ґрунтується на принципах:

1) законності;

2) невідворотності виконання покарань;

3) дотримання прав і свобод людини та громадянина;

4) поваги до людської гідності; 5) рівності перед законом;

6) диференційованого та індивідуального підходу;

7) конфіденційності;

8) неупередженості;

9) взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями та громадянами.

Цей перелік принципів не може не викликати критики. В проекті Закону № 1197-1 увага одразу ж фокусується на «законності» та «невідворотності виконання покарань», що свідчить про якісно іншу орієнтацію проекту, де служба пробації розглядається не як соціальна агенція, а як правоохоронний орган.

Проте навіть це не є головним в контексті аналізу принципів пробації проекту Закону (№ 1197-1).

Якщо з переліку принципів цього проекту Закону вилучити другий принцип («невідворотність виконання покарань»), то, здається, цей перелік можна з успіхом застосовувати у будь-якій сфері правового регулювання.

Цей перелік, на нашу думку, є занадто «трафаретним» й декларативним та не визначає навіть у загальних термінах коло пріоритетів та проблем, які служба пробації в Україні повинна, відповідно, визначати та вирішувати.

Аналізуючи принципи пробації, подані у проектах Законів, також необхідно брати до уваги, що у січні 2010 р. Комітетом Міністрів Ради Європи було прийнято Європейські правила пробації (Recommendation CM/Rec(2010)1 on the Council of Europe Probation Rules), які, серед всього іншого, також встановлюють перелік принципів пробації, на які вітчизняному законодавцеві потрібно звертати увагу.

До таких принципів відноситься:

1) пріоритетність встановлення позитивних відносин з клієнтом пробації;

2) повага до прав людини;

3) дотримання прав потерпілих від злочинів;

4) недискримінація;

5) встановлення обсягів обмеження прав;

6) згода на пробаційне втручання;

7) презумпція невинуватості;

8) визначення статусу служб пробації лише в законі;

9) публічні засади реалізації функції пробації;

10) забезпечення служб пробації належними ресурсами;

11) залучення служб пробації до прийняття рішень;

12) співробітництво з іншими акторами;

13) відповідність діяльності служб пробації етичним та професійним стандартам;

14) дієвий механізм оскарження діяльності служб пробації;

15) регулярність моніторингу діяльності служб пробації; 16) наукова підтримка;

17) інформування громадськості (див. Ягунов Д.В. Принципи пробації: європейські стандарти та проблеми їх реалізації в Україні // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія «Право», 2012, Вип. 9., Т. 4. – С.172-176).

На жаль, обсяги цієї статті не дозволяють детально, як того б хотілося, подати критичні зауваження щодо сутності системи принципів, що знайшли своє відображення у вітчизняних проектах Законів про пробацію, та їх відповідність встановлених Радою Європи стандартам.

Проте в цій статті можна відзначити наступне:

1. Проект Закону № 1197-1 містить перелік принципів, який, на нашу думку, відзначається абстрактністю й занадто великою декларативністю та не враховує ані специфіки пробаційної роботи як такої, ані специфіки моделі пробації саме в Україні.

Перелік та спрямованість принципів саме цього проекту наводить на думки щодо домінування формально-юридичного компоненту, у той час коли діяльність служби пробації, на відміну від в’язниць та інших агенцій системи кримінальної юстиції, повинна мати яскраво виражену соціальну спрямованість.

Той факт, що принцип законності стоїть на першому місці, а права людини – на третьому, на нашу думку, говорить про формальну спрямованість всього проекту в цілому.

2. Текст проекту Закону № 1197, як вже зазначалося, фактично є текстом проекту Закону № 3412, розробленого групою експертів ЮНІСЕФ в 2007-2008 рр.

Саме проект Закону ЮНІСЕФ свого часу багато в чому врахував історичну трансформацію концепції пробації й сучасні тенденції зміни поглядів на пробацію та відображає проблематику трансформації цих поглядів у різних європейських країнах, які суттєво змінили «обличчя» служби пробації в ХХ столітті (див. Ягунов Д. Концепція пробації: історичний розвиток, сучасні трансформації та перспективи подальшого розвитку // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Зб. наук. пр. з питань європейської інтеграції та права. Випуск 8-й. За ред. Д. Ягунова. – Одеса, 2012. – С.298-314).

3. Принципи пробації, відображені в обох проектах Законів 2013 р., містять багато дублювань, які стають ще більш наочними саме в контексті порівняльного аналізу з принципами пробації, закріпленими в Європейських правилах пробації.

Так, в проекті № 1197 принцип 9-й («взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями»), на нашу думку, включає в себе «участь громадськості у процесі виправлення та ресоціалізації осіб, до яких застосовано пробацію» (принцип7-й).

В проекті закону № 1197-1 принцип 3-й («дотримання прав і свобод людини та громадянина») фактично включає принцип 4-й («повага до людської гідності»).

4. Європейські правила пробації об’єктивно примушують переглянути обидва проекти Законів. Існують підстави говорити про майже повну невідповідність цьому стандарту проекту Закону № 1197-1 та часткову відповідність проекту Закону № 1197 в частині визначення основних принципів пробації.

5. Такі принципи Європейських правил пробації як пріоритетність встановлення позитивних відносин з клієнтом пробації (1), дотримання прав потерпілих від злочинів (3), недискримінація (4), згода на пробаційне втручання (6), презумпція невинуватості (7), забезпечення служб пробації належними ресурсами (10), залучення служб пробації до прийняття рішень (11), дієвий механізм оскарження діяльності служб пробації (14), наукова підтримка (16), на жаль, не знайшли свого відображення у вітчизняних проектах Законів.

Є дивним, що така функція, як надання допомоги потерпілим, не знайшла свого відображення у принципах пробації в жодному з зареєстрованих проектів Законів.

Те ж саме стосується й залучення служб пробації до прийняття рішень: вітчизняні судді поки що не можуть змиритися з ідеєю щодо наявності незалежного гравця в кримінальному процесі, який би висловлював обґрунтовану думку щодо міри покарання та співвідношення між карою та реабілітацією в конкретному кримінально-правовому заході, скриваючи цю нетерпимість за ідеєю щодо посягання на принцип незалежності суддів.

Те ж саме, наприклад, стосується ресурсів, які виділяються для служб пробації.

В проекті Закону № 1197 такі європейські принципи пробації як регулярність моніторингу діяльності служб пробації (15-й) та інформування громадськості (17-й) частково знайшли своє відображення у виді амальгами 6-го принципу («відкритість, прозорість та підзвітність»).

Принцип 13-й Європейських правил пробації («відповідність діяльності служб пробації етичним та професійним стандартам») частково знайшов своє відображення ще в 2008 році в проекті Закону ЮНІСЕФ, який також перейшов і до тексті проекту Закону № 1197 (принцип відповідальності за дотримання етичних і правових норм).

Принцип 5-й Європейських правил пробації («встановлення обсягів обмеження прав») частково знайшов своє відображення в проекті Закону №1197 у вигляді принципу своєчасного та помірного втручання.

6. Принцип 9-й Європейських правил пробації – публічні засади реалізації функції пробації – напевне, не є актуальним для України. Приватизація функції виконання покарань, на щастя, Україні поки що не загрожує, тому окрема вказівка в цих проектах на публічність цієї функції є, на наше переконання, зайвою.

Джерело - Ягунов Д.В. Відповідність проектів законів про пробацію європейським стандартам в частині визначення принципів пробації // Державна пенітенціарна служба України: історія, сьогодення та перспективи розвитку у світлі міжнародних пенітенціарних стандартів та Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 28-29 березня 2013 року). – К.: Державна пенітенціарна служба України, 2013 : ВД «Давор», 2013. – 332 с. – С.41-44.

Зустріч партнерів проекту "Підтримка в'язничної реформи в Україні"

probation — Tue, 09 Apr 2013 04:57:35 GMT

Зустріч партнерів проекту

"Підтримка в'язничної реформи в Україні"

5 березня 2013 року в Києві відбулася зустріч партнерів проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні».

У зустрічі взяли участь:

Володимир Головатенко, координатор проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні».

Ірина Сваволя, менеджер проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні».

Алла Григоренко, старший інспектор з особливих доручень відділу навчальних закладів і професійної підготовки кадрів департаменту кадрового забезпечення та охорони здоров’я ДПтСУ

Валерій Калівошко, начальник відділу організаційно-методичного забезпечення департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи з засудженими ДПтСУ.

Влад Клиша, начальник відділу у зв'язках із засобами масової інформації, громадськістю та міжнародного співробітництва ДПтСУ

Олег Дука, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії науково-дослідного центру Інституту кримінально-виконавчої служби

Дмитро Ягунов, експерт Ради Європи

Під час зустрічі підбивалися підсумки роботи та обговорювалися напрямки подальшої роботи в рамках проекту.

Ірина Сваволя, Володимир Головатенко

Олег Дука

Алла Григоренко, Влад Клиша, Валерій Калівошко

Фото – Дмитра Ягунова

Реформування системи пробації в Румунії

probation — Sat, 30 Mar 2013 06:58:06 GMT

Іуліана Карбунару
директор служби пробації Румунії

Реформування системи пробації в Румунії

Доповідь на Міжнародній науково-практичній конференції «Державна пенітенціарна служба України: історія, сьогодення та перспективи розвитку у світлі міжнародних пенітенціарних стандартів та Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України»

Зустріч експертів та партнерів проекту

probation — Sat, 30 Mar 2013 05:54:04 GMT

Робоча зустріч експертів та партнерів проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні»

29 березня 2013 року в Офісі Ради Європи в Україні відбулася робоча зустріч експертів та партнерів проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні».

У зустрічі взяли участь координат проекту Володимир Головатенко, асистент проекту Ірина Сваволя, експерти Ради Європи Джон Тіздейл, Іуліана Карбунару та Дмитро Ягунов, працівники кримінально-виконавчої інспекції.

На зустрічі обговорювалися питання подальшої роботи у рамках проекту щодо створення націоанльної моделі пробації в Україні

Міжнародна науково-практична конференція «Державна пенітенціарна служба України: історія, сьогодення та перспективи розвитку"

probation — Fri, 29 Mar 2013 17:34:23 GMT

У ДПтС України розпочалася Міжнародна науково-практична конференція з обговорення досягнень та перспектив розвитку ДПтС України

28 березня 2013 року у ДПтС України розпочалася Міжнародна науково-практична конференція «Державна пенітенціарна служба України: історія, сьогодення та перспективи розвитку у світлі міжнародних пенітенціарних стандартів та Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України».

Конференцію проведено за підтримки Проекту Ради Європи "Підтримка вязничної реформи в Україні" та Уряду Швеції за допомогою Шведського агентства міжнародного розвитку (Sida)

ПРОГРАМА

конференції

може бути знайдена за посиланням

Олександр Лісіцков

Голова ДПтС України, генерал-лейтенант внутрішньої служби,

Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук

Сергій Сидоренко

перший заступник Голови ДПтС України,

генерал-лейтенант внутрішньої служби

Сергій Зінченко

начальник департаменту по роботі з персоналом ДПтС України,

генерал-майор внутрішньої служби

Перший заступник Голови ДПтС України,

генерал-лейтенант внутрішньої служби

Сергій Сидоренко

Начальник департаменту по роботі з персоналом ДПтС України,

генерал-майор внутрішньої служби

Сергій Зінченко

Перший заступник начальника Академії права та управління ФСВП РФ,

полковник внутрішньої служби, кандидат юридичних наук, доцент

Роман Єфремов

Заступник начальника Академії МВС Республіки Білорусь з наукової роботи,

доктор юридичних наук, профессор полковник міліції

Вячеслав Шабанов

Експерти Ради Європи

Джон Тіздейл (Сполучене Королівство)

Іуліана Карбунару (Румунія)

Дмитро Ягунов (Україна)

Начальник відділу організаційно-методичного забезпечення департаменту кримінально-виконавчої інспекції

та соціально-психологічної роботи з засудженими ДПтСУ

підполковник внутрішньої служби

Валерій Калівошко

Експерт Ради Європи

Дмитро Ягунов

Заступник начальника управління ДПтСУ в Харківській області

з соціально-виховної та психологічної роботи,

полковник внутрішньої служби

Андрій Лапінський

Експерт Ради Європи

Дмитро Ягунов

Експерт Ради Європи,

Директор служби пробації Міністерства юстиції Румунії

Іуліана Карбунару

Заступник начальника управління ДПтСУ в Харківській області

з соціально-виховної та психологічної роботи,

полковник внутрішньої служби

Андрій Лапінський

Начальник департаменту кримінально-виконавчої інспекції

та соціально-психологічної роботи з засудженими ДПтС України,

полковник внутрішньої служби

Олег Янчук

Координатор проекту Ради Європи

«Підтримка в’язничної реформи в Україні»

Володимир Головатенко

Відомі вітчизняні вчені-пенітенціаристи,

члени Наукової ради ДПтСУ

професор Іван Богатирьов

професор Олександр Колб

Провідний науковий співробітник сектору дослідження проблем кримінально-виконавчого законодавства

Інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України,

кандидат юридичних наук

Ірина Яковець

Доцент кафедри правознавства Вінницького національного аграрного університету,

кандидат юридичних наук, доцент

Андрій Гель

Секретар Науковї ради ДПтСУ,

майор внутрішньої служби

Алла Григоренко

Начальник департаменту кримінально-виконавчої інспекції

та соціально-психологічної роботи з засудженими,

полковник внутрішньої служби

Олег Янчук

Координатор проекту Ради Європи

«Підтримка в’язничної реформи в Україні»

Володимир Головатенко

Експерт Ради Європи,

Директор служби пробації Міністерства юстиції Румунії

Іуліана Карбунару

Вітальне слово координатора проекту Ради Європи

«Підтримка в’язничної реформи в Україні»

Володимира Головатенка

Голова ВГО "АВ Державної кримінально-виконавчої служби України", Голова Ради,

Голова Президії, генерал-полковник внутрішньої служби

Іван Штанько

Директор Інституту корекційної педагогіки та психології НПУ імені М. П. Драгоманова,

дійсний член Національної академії педагогічних наук України,

професор

Віктор Синьов

Ректор Національної академії внутрішніх справ доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Національної академії правових наук України,

генерал-лейтенант міліції

Валентин Коваленко

Представники служби пробації

Республіки Молдова

Експерт Ради Європи

Джон Тіздейл

Начальник департаменту кримінально-виконавчої інспекції

та соціально-психологічної роботи з засудженими,

полковник внутрішньої служби

Олег Янчук

Учасники конференції

Експерт Ради Європи,

Директор служби пробації Міністерства юстиції Румунії

Іуліана Карбунару

Координатор проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні»

Володимир Головатенко

Додаткова інформація - на сайті ДПтС України

Фото - Дмитра Ягунова та ДПтСУ

Деякі проблеми функціонування кримінально-виконавчої інспекції в Україні (до питання про створення національної моделі пробації)

probation — Sat, 16 Mar 2013 22:52:59 GMT

Анатолій Хропатий

Деякі проблеми функціонування кримінально-виконавчої інспекції в Україні (до питання про створення національної моделі пробації)

Кримінально-виконавча інспекція згідно ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ст.55 КК, громадських робіт ст.56 КК, виправних робіт ст.57 КК. Здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням ст. ст. 75, 104 КК, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ст.83 КК.

Крім того на неї покладено виконання адміністративного стягнення у виді виправних робіт ст.31 КУпАП та громадських робіт ст. 30-1 КУпАП. А згідно п. 4 прикінцевих положень КВК до створення відповідних умов для функціонування кримінально-виконавчої інспекції зберігається існуючий порядок обліку осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведінкою, але не довше ніж п’ять років після набрання чинності КВК тобто з 01.01.2004р. до 01.01.2009р.

Проте варто нагадати, що навіть cтаном на 2013 р. не створено відповідних умов для функціонування кримінально-виконавчої інспекції таким чином не виконується контроль за особами умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

Також на кримінально-виконавчу інспекцію покладено організацію роботи щодо направлення осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, які на час винесення вироку суду не перебували під вартою, до кримінально-виконавчих установ відкритого типу. (даний вид діяльності інспекції також не передбачений Законом України про Державну кримінально-виконавчу службу України як і виконання адміністративних стягнень у виді громадських та виправних робіт).

В цій статті ми не будемо деталізувати та заглиблюватися в порядок здійснення своїх функцій інспекцією, а звернемо увагу на суперечності, абсурди, недосконалість правових норм, які суттєво перешкоджають діяльності інспекції і спотворюють суть покарання.

Покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ст.55 КК

Сама назва покарання дуже промовиста, але давайте глянемо на засоби виконання цього покарання якими наділена інспекція.

Отже, інспекція в десятиденний термін направляє повідомлення власнику підприємства на якому працює засуджена особа, про внесення до її трудової книжки запису про те, які посади, на який строк і на якій підставі засудженій особі заборонено обіймати або яким видом професійної діяльності заборонено займатися.

Власник підприємства за місцем роботи засудженої особи зобов’язаний не пізніше трьох днів після одержання повідомлення інспекції звільнити засуджену особу з посади, яку вона обіймає, або від виду професійної діяльності, права на яку вона позбавлена, унести до трудової книжки запис про те, на який строк і які посади вона позбавлена права обіймати або яким видом професійної діяльності позбавлена права займатися.

Це ідеальна ситуація, але що як засуджена особа на момент постановки на облік не працює? Так, інспекція контролює чи працевлаштувалась така особа шляхом отримання повідомлення з ДПІ і після встановлення що ця особа працевлаштувалась направляє вищезгадане повідомлення власнику підприємства, який зобов’язаний зробити запис до трудової книжки.

Але є випадки коли власники підприємств не мають печатки або засуджені особи протягом строку перебування на обліку не працевлаштовуються. В таких випадках запис до трудової книжки не вноситься.

Крім того не завжди засуджена особа сприяє інспекції в здійсненні нею своїх функцій – не надаючи копії документів, не з’являючись за викликом інспекції тощо. Інспекція не має права встановлювати обов’язок явки для реєстрації щодо таких засуджених і засуджена особа не несе жодної відповідальності за неявку в інспекцію за викликом або за ненадання інспекції необхідних для виконання вироку суду документів згідно ст.389 ККУ.

Значним кроком вперед і таким, що не потребує надмірного законодавчого врегулювання, було б надання дозволу інспекції, яка володіє печаткою, вносити до трудової книжки запис про заборону вказану у вироку суду, зобов’язавши засудженого в десятиденний термін надати інспекції трудову книжку. Ненадання трудової книжки або неявка за викликом інспекції повинно розцінюватись як ухилення від відбування покарання з відповідними наслідками.

В деяких вироках суду встановлено заборону особі займати посади, пов’язані з різного роду функціями, суть яких не визначена законодавчо і працівнику інспекції, як і власнику підприємства, неможливо зрозуміти чи підлягає забороні та чи інша посада.

В цілому позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – це один із найменш проблемних видів покарання.

Покарання у виді виправних робіт (ст. 57 КК)

Покарання у виді виправних робіт є надзвичайно складним і суперечливим.

На мою думку цей вид покарання є нічим іншим як пережитком минулого, примарою соціалізму, коли працівники інспекції (на той час інспекції виправних робіт) мали заброньовані місця на державних підприємствах, де за вироком суду зобов’язували працювати непрацюючих осіб з метою стягнення з них певної суми коштів для держави, де сама праця була примусом (покаранням), а стягнені із заробітку кошти надходили суспільству як компенсація за скоєний особою злочин.

В наші дні винесення вироку із застосуванням виправних робіт можливе за наявності довідки підприємства, що ця особа працює. Тобто сама праця для цієї особи не є покаранням.

Але в в чому ж тоді полягає суть покарання?

А покарання полягає в стягненні з засудженої особи коштів в дохід держави, що по своїй суті є ні чим іншим як покаранням у виді штрафу. З дозволу інспекції засуджена особа може змінити місце праці, посаду, що свідчить що вона відбуває покарання в спосіб, який обирає для себе сама.

Крім наведених мною причин суперечності існування такого виду покарання слід розглянути ст. 82 КК, де засудженій особі до покарання у виді обмеження або позбавлення волі невідбуту частину покарання може бути замінено на покарання у виді виправних робіт за наявності можливості працевлаштування після звільнення.

Про що йде мова в цій ситуації – родина особи яка відбуває покарання в місцях обмеження або позбавлення волі повинна переконати власника певного підприємства що йому дуже необхідно працевлаштувати особу, яку буде звільнено з місць позбавлення або обмеження волі (не рідко це бувають родичі засудженого).

Чи це не проявом корупції з їх боку? Невже в центрах зайнятості населення не має фахівців такого рівня, які безнадійно шукають роботу? А як же ті засуджені особи, які своєю поведінкою і ставленням до праці заслуговують на таку заміну виду покарання, але їх родина не спроможна переконати власника підприємства в необхідності працевлаштування такої особи?

Все це ставить в нерівні умови засуджених осіб і по своїй суті нагадує рабовласництво де рабів купували та продавали.

При виконанні покарання у виді виправних робіт інспекція також зустрічається із труднощами у здійсненні контролю за правильністю і своєчасністю утримання і перерахування коштів із заробітку засуджених в дохід держави.

Складно також рахувати сам термін покарання через різного роду ситуації – хвороба, простої підприємств, сезонні роботи, банкрутство, скорочення, зміну місця праці, роботу не на цілу ставку, отримання прибутку з різних джерел, утримання коштів з прогнозованого прибутку для приватних підприємців і т.д. цей перелік надзвичайно великий і отримані працівниками інспекції додаткові рекомендації не дають повної та чіткої відповіді.

Підсумовуючи думки щодо покарання у виді виправних робіт слід згадати неможливість порушення кримінальної справи по ст. 389 КК за ухилення від відбування покарання осіб, яким таке покарання призначено в силу ст. 82 КК.

Всі ці проблеми породжені не недосконалістю законодавства, а самим існуванням покарання яке є уособленням штрафу в спотвореній формі.

На мою думку достатньо застосувати ст. ст. 75, 104 КК із сплатою штрафу при визначенні розміру якого можна врахувати де особа працює та який розмір її доходів.

Особам, які підпадають під дію ст. 82 КК слід заміняти за їх згоди невідбуту частину покарання на громадські роботи. Думаю що враховуючи вищенаведене не має потреби роз’яснювати абсурдність існування адміністративного стягнення у виді виправних робіт ст. 31 КУпАП.

Покарання у виді громадських робіт ст.56 КК

Покарання у виді громадських робіт є відносно новим видом покарання, але на мою думку перспективним.

Звичайно і тут не без казусів, таких, наприклад, як, скажімо, неможливість замінити вид покарання за ухилення від відбування покарання згідно ст. 389 КК жінкам, які мають дітей віком до семи років, а також особам, яким невідбуту частину покаранні у виді обмеження або позбавлення волі замінено згідно ст. 82 КК на громадські роботи.

Ставлення до цього виду покарання як з боку засуджених осіб, працівників інспекції, так і з боку суспільства є дуалістичним.

З одного боку таке покарання є необхідним так як суспільство отримує користь у виді виконаних непрестижних робіт (прибирання, відвантаження сміття, фарбування тощо), а з другого боку відчуття приниження і образи на суспільство особою засудженою до цього виду покарання.

На мою думку, такий вид покарання має бути альтернативою штрафу, обмеженню або позбавленню волі і призначатись за згодою засудженої до цього покарання особи. Саме завдяки наданій згоді засудженої до цього покарання особи вона буде ображена не на суспільство, а на самого себе і не буде відчувати приниження чи намагатись ухилитись від відбування покарання.

В частині 1 статті 36 КВК та в Інструкції №35 про порядок виконання адміністративного стягнення у виді громадських робіт сказано що громадські роботи полягають у виконанні у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт. Але насправді деякі люди працюють таким чином, що не залишається вільного часу, крім того незрозуміло як в неробочий час інспекція та комунальне підприємство на якому повинна відбувати покарання засуджена особа буде контролювати виконання цих робіт.

Слід також зазначити що неможливо притягнути до відповідальності за ухилення від відбування адміністративного стягнення у виді громадських робіт неповнолітніх осіб та жінок які мають дітей віком до 12 років.

Цікавим залишається факт, що з моменту запровадження адміністративного стягнення у виді громадських робіт з 24.09.2008 р. законодавчо, а фактично з лютого 2009 р. в нормативно-правові акти що регламентують виконання такого стягнення, не було внесено жодних змін, що в свою чергу може свідчити про бездоганну досконалість запровадженого стягнення або про цілковиту байдужість законодавців до проблем його виконання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Покарання, а точніше звільнення від відбування покарання з випробуванням згідно ст. ст. 75, 83, 104 КК є найбільш розповсюдженим на сьогоднішній день застосуванням покарань без позбавлення волі.

Законодавче врегулювання цього виду звільнення від відбування покарання достатнє, але хто зможе пояснити та науково обґрунтувати існування такої статті КК, як ст. 76 («Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробовуванням»).

Згідно ч.1 цієї статті суд може покласти на засудженого обов’язки за вибором від 1 до 5 або, як свідчить практика, суд може взагалі не встановлювати таких обов’язків засудженим особам, незалежно від тяжкості скоєного ними злочину.

У випадку невстановлення обов’язків інспекція виконуючи вирок суду не має можливості контролювати засуджену особу чи вплинути на її поведінку, але змушена викликати засуджену особу для проведення профілактичних бесід.

Незастосування обов’язків до певних осіб може свідчити, що суд повною мірою володіє всіма необхідними даними про особу засудженого, що дає суду підставу не тільки не направляти таку особу в місця обмеження або позбавлення волі, а і з впевненістю сказати, що вона не скоїть нового злочину. Незрозуміло як це можливо без отримання досудового висновку наданого суду службою пробації.

Крім того перелік обов’язків зазначених в ст. 76 КК є недостатньо широким, і тут слід звернути увагу на європейський досвід, а за основу додаткових обмежень можна взяти Закон України «Про адміністративний нагляд» заборонивши певним особам звільненим від відбування покарання з випробуванням перебувати в певних місцях або в певний час або в певних місцях в певний час.

Якими б не були встановлені засудженій особі обов’язки запорукою їх виконання повинно бути усвідомлення неминучості покарання за їх порушення, але це не завжди так. Суд керуючись власною думкою, може відмовити інспекції в задоволенні подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням не через те, що наведені причини порушень засудженим встановлених судом обов’язків або систематичного скоєння ним правопорушень не нашли свого підтвердження, а з причин неявки засудженого в суд, або інших доводів із слів засудженого без документального їх підтвердження, або з причини того, що проти цієї особи вже порушено кримінальну справу за скоєння нового злочину.

Однією з причин прийняття таких рішень є відсутність можливості інспекції оскарження постанов суду та у недієвості органів прокуратури в цьому напрямку.

Дивна розбіжність законодавства також полягає у тому, що згідно ч.2 ст.78 ККУ, якщо засуджена особа систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засуджену особу для відбування призначеного покарання, але згідно ч.1 ст.166 КВК та п.5.2 розділу IV Наказу №270/1560 інспекція виносить застереження засудженій особі тільки за скоєння адміністративних правопорушень у сфері громадського порядку (Глава 14 КУпАП), до якої не входить ряд суспільно небезпечних діянь.

Однією із необговорених проблем є ситуація, в якій згідно вимог чинного законодавства контроль за поведінкою засуджених осіб по місцю їх проживання здійснюють працівники ОВС, але в разі отримання інформації про зникнення з місця проживання інспекція в місячний термін проводить першочергові розшукові заходи після чого подає подання в ОВС для оголошення розшуку.

Вважаю це абсурдом, адже в ОВС достатньо технічних засобів для того, щоб під час здійснення контролю за поведінкою засудженого по місцю проживання, з’ясувавши зникнення засудженої особи з місця проживання, вжити заходи по встановленню її місця перебування.

Таким чином ми заощаджуємо час для реагування на ухилення від відбування покарання засуджених і в свою чергу маємо шанс на запобігання скоєння такими особами нових злочинів.

Не може не турбувати і той факт, що у випадку знайдення особи, оголошеної в розшук за поданням інспекції, ОВС не мають підстав для арешту особи, а суди розглядають подання інспекції про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням не терміново, а у зручний для себе час, нерідко відпускаючи розшукану особу для явки в призначений для судового розгляду день.

На цьому труднощі щодо виконання ст.75, 104 ККУ не закінчуються. Окремої уваги заслуговує ст.104 ККУ де крім всього іншого без присутності законного представника неповнолітньої особи взагалі неможливо щось виконувати.

В Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та в ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України відсутнє посилання на те, що інспекція (виконує) здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст.79 Кримінального кодексу України), проте інспекція виконує даний вид звільнення від відбування покарання.

Організація роботи щодо направлення до кримінально-виконавчих установ відкритого типу

Слід також розглянути таку функцію інспекції як організація роботи щодо направлення осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, до кримінально-виконавчих установ відкритого типу.

Тут найбільше непорозуміння викликає те, що суд може змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою та надати можливість такій особі самостійно прибути в місця обмеження волі.

Не те, щоб нас дивувала можливість самостійного прибуття таких осіб в місця обмеження волі, а те, що саме рішенням суду застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою і, як виходить, цей захід був необхідний не для того щоб не дати особі можливості ухилитися від відбування покарання, а для того щоб не дати обвинуваченій особі ухилитися від винесення вироку.

Дивним є і те, що в разі скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також в разі засудження згідно ст.389 КК за ухилення від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт, суд не завжди приймає рішення про примусове направлення таких осіб в місця обмеження волі, осіб які злісно ухилялись від відбування більш м’якого покарання.

Такі дії суду призводять до додаткового навантаження для роботи інспекції, а сам процес вжиття заходів по примусовому направленню на відбування покарання створює реальну можливість для скоєння вже засудженими особами нових злочинів.

Коротко про перспективи створення служби пробації в Україні.

Якщо говорити про інспекцію майбутнього тобто про службу пробації то для належного її функціонування слід вирішити суперечності законодавства, які створюють перешкоди виконання рішень суду, відмінити виконання невластивих функцій, зменшити надмірне та непотрібне документування роботи, розподілити функції та повноваження, покращити технічне оснащення, в тому числі оперативно-технічне (розроблення та запровадження спеціальних програм обліку та звітності), надати інспекції можливість відстоювати задоволення подань шляхом оскарження дій суду.

При цьому необхідно зменшити залежність інспекції від контролюючої функції прокуратури та владного тиску суддів.

Для досягнення мети позитивної зміни поведінки засуджених осіб, слід провести комплекс заходів психологічних, педагогічних, юридичних, змінивши умови проживання засудженого, коло спілкування, усунути причини, які спонукали до скоєння злочину, а для цього зусиль самої інспекції не достатньо, необхідно об’єднання зусиль державних органів та громадськості.

Джерело - Актуальні проблеми європейської інтеграції.

Збірник статей з питань європейської інтеграції та права.

Випуск десятий / За редакцією Дмитра Ягунова. Одеса: Фенікс, 2012. – 241 с.

При використанні матеріалів посилання на автора обов'язкове.

Деякі думки з приводу концептуального обґрунтування створення національної системи пробації

probation — Sat, 02 Feb 2013 12:13:00 GMT

Дмитро Ягунов

Якою має бути служба пробації в Україні: деякі думки з приводу концептуального обґрунтування створення національної системи пробації

Сучасні дискусії щодо майбутнього концепції пробації в Україні набувають сьогодні вигляду снігового шару, який котиться з гори, і все більше нових знань «налипають» до нього. Сьогодні, на щастя, набагато більше українців знають, що таке «пробація» та чим займається однойменна служба.

Проте, здається, кількість накопичених в Україні знань про сучасну пробацію, що базується на реальних кримінологічних дослідженнях, міжнародних стандартах та надзвичайно широкому досвіді зарубіжних держав, зворотно пропорційна ступеню розуміння проблеми пробації як такої.

Наголосимо: йдеться саме про сучасну пробацію або, краще сказати, сучасні уявлення про концепцію пробації та практики її реалізації.

Вітчизняні науковці продовжують вихваляти пробацію за допомогою вже традиційних, проте вже майже «затертих» аргументів: 1) зниження в’язничного населення та, відповідно, зниження навантаження на пенітенціарну систему; 2) відсутність соціального виключення злочинців; 3) менша вартість пробації порівняно з ув’язненням.

Проте сьогодні, здається, серед вітчизняних практиків назріває щось на кшталт «бунту» проти пробації. Проте наголосимо: «бунту» проти тієї абстрактно-декларативної, «солодкої» пробації, якою насичується наукове середовище та практичні працівники.

Проблему створення системи пробації в Україні можна визначити наступним чином: у нашій науці відсутнє глибоке теоретичне обґрунтування концептуальних засад діяльності служби пробації та здійснення пробаційної діяльності в цілому.

Обґрунтовуючи певну ідею в сфері реформування кримінальної юстиції, гадаємо, що категорично наполягати на чомусь є ознакою дурного тону. Проте, з іншого боку, існують певні очевидності та об’єктивності, на які повинні спиратися у подальших роздумах та дискусіях науковці та практики.

Першим таким пунктом для дискусії є те, що пробація – це не юридична конструкція. Пробація – це філософська концепція, яка була сформована та реалізована в європейських країнах «в потрібному місці та в потрібний час», відповідно до вимог розвитку індустріального суспільства. Проте, як будь-яка інша концепція, концепція пробації піддавалася постійним та численним змінам та корегуванню залежно від соціально-економічних умов, які оточували пенальні практики.

Важливо нагадати, що ця концепція була народжена на початку XIX століття, набула стандартизації й формалізації у столітті XX та докорінно змінена у XXI столітті.

Яке словосполучення можна підібрати для того, що пояснити, що саме сталося з концепцією пробації на початку XXI століття? Це питання буде надзвичайно складним. Невипадково сьогодні використовується надзвичайно радикальні словосполучення, щоб пояснити проблеми та перспективи пробації: «перевинахід або знищення».

Причини такого термінологічного радикалізму є зрозумілими лише у випадку, якщо ми почнемо аналізувати пробацію позва формально-юридичними рамками, використовуючи соціально-економічні категорії. Не можна забувати, що концепція пробації пройшла великий шлях у зарубіжних країнах, де вона і зародилася (Велика Британія та США). Офіцер пробації «встиг» побути і релігійним місіонером, і вихователем моралі у злочинців, і соціальним працівником, і клінічним психологом, знову соціальним працівником, менеджером ресурсів і, нарешті, менеджером ризиків вчинення рецидивних злочинів.

Модель офіцера пробації постійно зазнавала суттєвих, а іноді навіть принципових змін, що впливало на відповідні законодавчі акти. Але ж яку саме модель потрібно взяти на озброєння в Україні? Ким має бути офіцер пробації в Україні? Ці та інші питання, здається, залишаються без відповіді. Тому ми вважаємо за потрібне визначити проблему: створення системи пробації в Україні відбувається без належного концептуального обґрунтування.

Процес трансформації моделі офіцери пробації зайняв понад 150 років. Модель пробації змінювалася від соціально-економічних реалій та умов. І як можна очікувати від української пробації, щоб вона була успішною та користувалася підтримкою практиків, якщо в Україні намагаються провадити за декілька років те, що в Європі впроваджувалося більше століття? Причому намагаються впровадите ту модель пробації, яка працювала в Європі у кінці XIX – на початку XX століття.

Інше питання. В українській науці на порядок денний досі ще не поставлено питання: чи не нашкодить впровадження концепції пробації національній системі кримінальної юстиції?

На перший погляд це питання є безглуздим та суперечить самій сутності пробації.

Дійсно. Як можна говорить про яку-небудь шкоду суспільству, якщо пробація має на меті досягти надзвичайно високих ідеалів. Пробація як соціально орієнтована, гуманістична концепція – чи може вона спричинити ти який-небудь негативний вплив?

Гадаємо, що варто більш глибоко «зануритися» до аналізу цього питання. Проте зробити це за допомогою лише формально-юридичного погляду на пробацію, що домінує сьогодні в Україні, нагадуватиме спробу занурення без аквалангу на значну глибину. Здається, що ознайомлення вітчизняного науковця із тенденціями пробації у зарубіжних країнах призведе до того, що він вигукне: «Врятуйте українську пенітенціарну систему кримінальної юстиції від сучасних уявлень про пробацію!»

Епоха офіцера пробації як соціального працівника у «чистому виді» минула ще у 1950-х роках. Цю модель замінили інші моделі, про які йшлося вище, внаслідок чого офіцер пробації як соціальний працівник перетворився на менеджера фінансових ресурсів та ризиків вчинення рецидивних злочинів. Усі ці зміни були обумовлені одним поняттям, яке сьогодні є надзвичайно популярним – глобалізацією. Наслідки глобалізаційних процесів у сфері кримінальної юстиції призвели до занепаду реабілітації як мети покарання та інституту покарання взагалі як головного інструменту впливу на злочинців з його традиційними класичними цілями.

У минулому поняття «пробація» та «в’язниця» протиставлялися одне одному. Поняття «пробація» оцінювалося у світлі категорій «реабілітація», «гуманність», «соціальна робота», «філантропізм», «доброчинність», «аматорство», «ентузіазм». Поняття «в’язниця» завжди асоціювалося з категоріями «кара», «ізоляція», «нагляд», «безпека», «примусовість».

Проте сьогодні пробація та в’язниця – це два елементи однієї й тієї системи. Причому ми говоримо не про відомчу підпорядкованість. Йдеться виключно про концептуально-філософські засади функціонування зазначених вище інститутів.

Сучасні в’язниця та пробація – це одна й та ж сама «конюшня», де «найнепокірніших» «коней» тримають у загоні з міцними стінами, а «покірних» випускають «погуляти», але на певній території тієї ж самої «конюшні», яку також оточує доволі високий паркан. Цей, зовнішній паркан є значно нижчим, аніж той, що оточує «непокірних». Проте головним є те, що і перше, і друге – це одна установа, і «конюхи» застосовують однакові для всіх «коней» правила.

Можливо зазначене вище звучить не зовсім науково та академічно. Проте, гадаємо, це допоможе висловити сутність сучасної пробації більш влучно. Пробація і в’язниця вже давно становлять одну філософсько-ідеологічну систему, яка рухається на «паливі» позитивістської філософії, що позбавлена реабілітаційної спрямованості та вимагає максимального дешевих, проте максимально дієвих механізмів соціального контролю. Тому не варто сучасні в’язницю та пробацію протиставляти одна одній в філософсько-концептуальному контексті та аналізувати першу в термінах кари та ізоляції, а другу – в термінах реабілітації та соціальної роботи. Сучасна пробація характеризується переважно карально-контрольною спрямованістю на відміну від пробації сторічної давнини.

Ми можемо висловити припущення, що подібне «анти-реабілітаційне» спрямування пробації здаватиметься комусь цинічним та негуманним. Проте нагальна потреба у максимально раціональному та прагматичному перегляді сутності, форм та методів кримінально-виконавчої діяльності вимагає говорити максимально відверто та прямо.

Сьогодні діяльність вітчизняної кримінально-виконавчої інспекції в Україні є надзвичайно формалізованою та бюрократизованою. Наскільки офіцери і кримінально-виконавчої інспекції, і кримінально-виконавчих установ вірять, що те, що вони здійснюють на своїх посадах, називається «реабілітацією злочинців» – це питання є надзвичайно важливим, проте відповідь на нього для тих, хто «вимірює» пробацію за допомогою реабілітації, здається, буде невтішною. Тому перспективи створення служби пробації в Україні пов’язуються, на нашу думку, передусім з мінімізацією декларативності як в законодавстві, так і в практичній діяльності службовців Державної пенітенціарної служби України.

Вважаємо, що створення служби пробації в Україні повинно розпочинатися з надання відповіді на наступні питання: 1) процент рецидиву після відбування альтернативних покарань та перебування під наглядом служб пробації у західних країнах; 2) процент рецидиву після перебування на обліках кримінально-виконавчої інспекції в Україні.

Повних офіційних статистичних даних щодо рівня рецидиву осіб, які перебувають та перебували на обліках кримінально-виконавчої інспекції не існує. З іншого боку, рівень рецидиву після перебування під наглядом служб пробації у західних країнах свідчить про достатньо високий рівень рецидиву, особливо порівняно з вибірковими вітчизняними статистичними даними.

Тому виникає закономірне, на наш погляд, питання: навіщо ж нам «їх» пробація з такими показниками рецидиву, якщо у «нашої» кримінально-виконавчій інспекції він у рази менше?

І навіщо нам тоді нав’язувати кримінально-виконавчій інспекції функцію досудових доповідей, якщо вітчизняні судді і без допомоги інспекторів служби пробації так моделюють вироки у кримінальних справах, створюючи таке тонке й точне поєднання кари та реабілітації, що врешті-решт злочинці майже «програмуються» на виправлення?

Принаймні таке враження складається навіть від поверхового порівняльного аналізу пробаційної діяльності у західних країнах та Україні.

Враховуючи викладене вище, ми можемо зауважити, що створення системи пробації в Україні повинно відбуватися із дотриманням наступного:

1) ретельне вивчення зарубіжного досвіду пробації з урахуванням сучасних концептуальних та ідеологічних змін сутності пробаційної діяльності (особливо це стосується Європейських правил пробації 2010 р.);

2) виділення того переліку функцій, які дійсно можуть виконуватися українською службою пробації в майбутньому в об’єктивних соціально-економічних умовах.

Так, відповідно до Європейських правил пробації пробація стосується виконання кримінально-правових заходів у громаді, визначених законом та покладених на злочинця відповідно до закону. Вона включає ряд дій та інтервенцій, які передбачають нагляд, наставництво та допомогу, спрямованих на соціальне включення злочинця, так само як і внесок до убезпечення суспільства.

Орган пробації (probation agency) означає структуру, відповідальною за виконання зазначених вище обов’язків.

Крім того, відповідно до Європейських правил пробації, залежно від особливостей національної правової системи, робота органу пробації може також включати:

1) забезпечення інформацією та надання порад судовим та іншим органам з метою прийняття останніми найбільш адекватних та обґрунтованих рішень;

2) надання соціальних послуг засудженим до позбавлення волі з метою підготовки їх до звільнення;

3) супровід та допомога осіб, умовно-достроково звільнених з місць позбавлення волі;

4) впровадження процедур медіації;

5) надання допомоги потерпілим від злочинів.

Відповідно до ст. 35 Європейських правил пробації, органи пробації можуть здійснювати нагляд до, упродовж та після суду (наприклад, нагляд за особами, до яких застосовано заставу та інші заходи процесуального примусу, умовне звільнення від відповідальності, умовне невинесення або невиконання вироку, або умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі).

Українська модель служби пробації в умовах реального фінансування та кадрового забезпечення може претендувати на початкових етапах лише на мінімальний стандартизований «набір» функцій:

1) надання досудових доповідей;

2) виконання альтернативних покарань;

3) здійснення нагляду за засудженими з випробуванням;

4) здійснення нагляду за особами, умовно-достроково звільненими з пенітенціарних установ.

Це – мінімум. Проте, якщо фінансування дозволятиме, у перспективі можна аналізувати та оцінювати перспективи наділення служби пробації також іншими функціями.

Проте на сучасному етапі це виглядає як щось зайве з огляду на наявне фінансування й кадрове забезпечення кримінально-виконавчої інспекції в Україні. Не варто покладати на службу пробації того, що вона не буде здатна «перетравити» через очевидні та об’єктивні соціально-економічні реалії.

Якщо зазначені три функції будуть виконуватися без формалізму й декларатизму, а головне – в умовах максимальної прозорості, можна буде стверджувати, що ідея служби пробації була реалізована в Україні.

Зазначені функції, що будуть реалізовуватися «насправді», дозволять офіцеру пробації стати повноцінним гравцем на полі кримінального-процесу, а не лише пасивним гравцем на полі кримінально-виконавчої діяльності. Офіцер пробації має стати самостійною процесуальною фігурою – на рівні прокурора й захисника, маючи можливість та умови, щоб до його думки прислуховувалися інші гравці кримінального процесу, адже саме йому доведеться виконувати вирок та реалізовувати на практиці той баланс кари, контролю, нагляду й реабілітації, теоретичні підвалини якого закладаються судом у відповідному рішенні.

Тому, говорячи про перспективи створення служби пробації в Україні, варто наголосити, що вони полягають у тому, щоб створити свою професійну автономність, індивідуальність та ідентичність.

Мета пробаційної діяльності обумовлює її концептуальну спрямованість. Сучасний офіцер пробації – це не поліцейський, проте й не соціальний працівник. Він виконує надзвичайно специфічну функцію. Офіцер пробації має дивитися на злочинця, на відміну від прокурора, судді та адвоката, не як на суб’єкта злочину, а як на людину з її потребами та проблемами, але водночас намагатися виконати першочергове завдання щодо убезпечення суспільства.

Тому зведення ролі офіцера пробації в сучасних пенальних практиках лише до «виконавця вироку» є більш ніж спрощенням. Тим більше, що новий основоположний стандарт діяльності служб пробації – Європейські правила пробації – розглядає офіцера пробація переважно як менеджера. Ми вже звертали увагу на це у своїх попередніх працях, аналізуючи тенденції у зарубіжних країнах щодо ролі та статусу офіцерів служб пробації: від «виконання покарань» до «менеджменту у сфері убезпечення суспільстві від рецидивних злочинів» [1; 2]. Більше того, аналіз понять, які подані в глосарію Європейських правил пробації, надають підставити впевнено говорити саме про цю зміну філософії та орієнтирів діяльності служб пробації в сучасних зарубіжних країн.

Інше питання, яке постає на порядку денному, також пов’язане із концептуальним обґрунтуванням пробаційної діяльності. Потрібне детальне переосмислення філософських засад кримінально-виконавчої діяльності за урахуванням кризи реабілітаційного ідеалу. Звичайно, це справа законодавця, проте це також повинно знайти своє відображення, передусім, в концептуальних документах, які б відображали філософсько-концептуальні засади функціонування системи пробації Україні (до речі, хотілося б зауважити на необхідності «повимітати» увесь той «вінегрет» визначень поняття «пробація», який існує в численних вітчизняних концепціях та програмах реформування системи кримінальної юстиції в цілому та безпосередньо пенітенціарної системи).

Майже «ювелірна», прагматична, реалістична, «дозована» реабілітація – ось що потрібно для пробаційної діяльності в сучасних умовах. «Оцінка ризиків» як базова категорія, на якій базується діяльність сучасних служб пробації не буде толерантною до реабілітаційної схоластики. Оцінка ризиків, убезпечення суспільства, інтервенція (як контрольно-наглядова, так і реабілітаційна), інші сучасні категорії – все це повинно знайти своє відображення у концептуальних засадах. Наголосимо: це не тому, що це «модно», а тому що саме ці багато у чому позитивістські категорії відповідають реальним цілям кримінально-правового впливу у сучасному глобалізованому суспільстві. Саме тому створення вітчизняної моделі пробації вкрай потребує концептуального обґрунтування з метою надання реальності та прагматичності.

Отже, питання створення служби пробації в Україні – це не лише питання створення відповідної організаційної структури із певним переліком функцій. Це – питання докорінного переосмислення сутності кримінально-виконавчої діяльності та соціальної роботи зі злочинцями, глибокого аналізу цілей покарання в умовах глобалізованого суспільства тощо. Саме тому значущість формулювання основоположних засад системи пробації в Україні є наріжним каменем подальшого реформування системи кримінальної юстиції в Україні.

Література:

1. Ягунов Д. Трансформація концептуальних засад діяльності служби пробації за рубежем // Віче. – 2008. – №. – №10

2. Ягунов Д. Пенітенціарна система Англії та Уельсу: перехід від виконання покарань до менеджменту у галузі виконання покарань // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. пр. – Одеса: Фенікс, 2008. – С.207-212.

Надруковано - Актуальні проблеми держави і права. – 2012. – Вип. 65. – С. 682-289.

При використанні посилання на автора обов'язкове.

Додатково див.