Середа, 13.12.2017, 21:38
 Пробація в Україні 
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS


МЕНЮ
Пошук


Проект «Підтримка в’язничної реформи в Україні»



Ефективне лідерство та менеджмент





Державна пенітенціарна служба України



Наше опитування
Як Ви можете оцінити діяльність кримінально-виконавчих установ?
Всього відповідей: 264
Друзі сайту
www.dmytro-yagunov.at.ua

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Європейські правила пробації: загальна характеристика
Європейські правила пробації: загальна характеристика 

Цінність Правил полягає, передусім, у тому, що вони фактично поклали край численним дискусіям щодо визначення поняття пробація. 

Ще 1951 року ООН визначила пробацію як «метод роботи зі злочинцями» в умовах вільного суспільства. 

В проекті Закону «Про пробацію», розробленого робочою групою ЮНІСЕФ, пробація визначена саме як «метод».

Автори Правил фактично продовжили цю думку: «Пробація стосується реалізації в умовах вільного суспільства санкцій та заходів, визначених в законі та покладених на злочинця. Вона передбачає широкий перелік дій та форм втручання (interventions), які включають, наставництво та допомогу, спрямовану на соціальне включення злочинця, так само як і на убезпечення суспільства». 

У Правилах «орган пробації» (probation agency) означає структуру, створену для реалізації зазначених вище завдань та обов’язків. Залежно від національної системи, робота органу пробації може також включати: 
  1. забезпечення інформацією та надання рекомендацій судовим та інших органам з метою винесення ними обґрунтованих та справедливих рішень; 
  2. забезпечення наставництвом й допомогою осіб, засуджених до позбавлення волі, з метою підготовки їх до звільнення та влаштування в суспільстві; 
  3. здійснення нагляду та надання допомоги особам, які підпадають під дострокове звільнення; 
  4. втілення практик ювенальної юстиції; 
  5. пропонування допомоги потерпілим від злочинів. 

Поняття «санкції та заходи у громаді» (community sanctions and measures) визначені як «санкції та заходи, які забезпечують перебування злочинців в умовах громади та включають певні обмеження їх свободи завдяки покладанню на них умов та/або зобов’язань. Це поняття стосується будь-якої санкції, покладеної судовою або іншою уповноваженою владою, та будь-якого заходу, що реалізується перед або замість рішення про застосування санкції. Це стосується і методів виконання вироку до позбавлення волі за межами в’язничного закладу». 

Постпенітенціарна адаптація (aftercare) означає процес реінтеграції злочинця (виключно на добровільних засадах та після остаточного звільнення з місця ув’язнення) назад до суспільства на конструктивній основі, в умовах планування цієї діяльності та здійснення нагляду за злочинцем. 

У Правилах міститься вельми цікаве положення, яке стосується презумпції невинуватості. Йдеться про поняття «злочинець» (offender), яке визначається як «будь-яка особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину». Звичайно, що автори Правил прекрасно усвідомлювали сутність презумпції невинуватості. Тому в Додатку наголошено: «Не порушуючи презумпцію невинуватості та усвідомлюючи визнання вини лише на підставі судового рішення, поняття «злочинець» розуміється як особа, яка притягається до кримінальної відповідальності». 

У п. п. 19-20 Правил йдеться про залучення недержавного сектору до надання пробаційних послуг. Приватизація національних пенітенціарних систем сьогодні є надзвичайно поширеним феноменом, і в Правилах зазначено, що, незалежно від того, чи надаються пробаційні послуги приватними або державними організаціями, вони повинні діяти відповідно до інструкцій та правил, вироблених уповноваженою владою.

П. п. 21-34 Правил присвячені статусу персоналу органів пробації, критеріям відповідності осіб, що бажають працювати у цих структурах, навчанню й перепідготовці персоналу, особливостям роботи з окремими категоріями злочинців та потерпілими, а також залученню волонтерів до роботи в органах пробації. 

Частина ІІІ Правил присвячена питанням підзвітності органів пробації. 

Ця ж частина Правил містить надзвичайно важливий момент, пов'язаний із теоретичними засадами управління національними пенітенціарними системами та поділом їх на комбіновані та розділені. В Україні деякі вчені висловлюють думку щодо доцільності існування служби пробації поза межами Державної пенітенціарної служби України (наприклад, у складі Мінюсту). 

Особисто ми цю позицію не підтримуємо, на чому ми фокусували увагу у наших попередніх працях. Це питання потребує окремої дискусії, проте в контексті аналізу Правил варто зазначити, що п. 39 вказує, що «незалежно від того, чи становлять органи пробації та в’язничні служби єдину організацію, вони повинні тісно співпрацювати з метою забезпечення успішного переходу від умов в’язничного середовища до життя в умовах вільного суспільства». 

Частина IV Правил сфокусована на такій функції служб пробації як підготовка досудових доповідей. Стандарти Ради Європи щодо досудових доповідей полягають у наступному: 
  1. орган пробації може готувати та подавати досудові доповіді з метою допомоги судовим органам вирішувати питання щодо доцільності притягнення до відповідальності злочинця та – в разі доцільності притягнення до відповідальності – щодо застосування найбільш адекватних санкцій та заходів; 
  2. органи пробації повинні регулярно контактувати з судовими органами на предмет подальшого використання доповіді; 
  3. доповідь повинна будуватися на чітко визначеній інформації, яка повинна постійно коригуватися та підтверджуватися в процесі судового розгляду справи; 
  4. злочинець повинен мати можливість брати участь у підготовці доповіді; 
  5. думка злочинця повинна відображатися у доповіді; 
  6. злочинець та/або його представники повинні мати можливість знайомитися з доповіддю. 

У цій же частині Правил (п. 45) міститься посилання на можливість включення до переліку функцій органів пробації функції підготовки й подання «інших доповідей-рекомендацій» (other advisory reports). 

Інші доповіді-рекомендації можуть включати рекомендації щодо: 1) можливості звільнення злочинця до суспільства; 2) інших умов, які можуть супроводжувати звільнення злочинця до суспільства; 3) втручання, яке необхідне для підготовки злочинця до звільнення. Як і у випадку досудової доповіді, злочинець повинен мати можливість залучатися до процесу її складання, його думка повинна відображатися у доповіді, а текст доповіді має бути надано для ознайомлення злочинцю та/або його представнику. 

Наступний підрозділ частини IV Правил сфокусовано на особливостях здійснення нагляду за злочинцями. Зазначається, що органи пробації можуть здійснювати нагляд до, упродовж або після судового процесу, наприклад: 
1) при умовному звільненні до слідства або суду; 
2) упродовж періоду застави; 
3) при умовному звільнені від кримінальної відповідальності; 
4) при умовному невинесенні або умовному невиконанні вироку;
5) у разі умовно-дострокового звільнення.  

П. 57 Правил присвячено питанню, яке стає дедалі більше актуальним в Україні. Йдеться про електронний моніторинг. Своє бачення цього інструмента соціального контролю ми подали в наших попередніх публікаціях. Тому, гадаємо, в цій статі не варто фокусувати на цьому питанні багато уваги. Варто лише додати, що Правила принципово наголошують: «Там, де електронний моніторинг становить частину пробаційного нагляду, його необхідно поєднувати з іншими видами втручання, які розроблені для досягнення мети реабілітації злочинця та його соціального включення». 

Правила вказують на важливу особливість електронного моніторингу: «Рівень технологічного контролю не повинен бути вищим за той рівень, який дійсно вимагається у кожній справі, беручи до уваги серйозність злочину та ризики, що являє злочинець для суспільства». 

Частина V Правил сфокусована на процесі організації нагляду за відповідними клієнтами пробації. 

П. п. 76-80 сфокусовано на питаннях проведення виправної роботи. Так, зокрема, зазначено, що виправний вплив (interventions) має бути спрямований на реабілітацію та припинення злочинної поведінки, тому він має бути конструктивним й пропорційним покладеним на злочинця санкціям. 

Перебування окремого поняття «реабілітація» у Правилах може свідчити про певну повагу до цієї вагомої категорії, яка, на жаль, у практиці національних пенальних систем виявилася недосяжною. Сутність та можливості реабілітації в сучасному розумінні потребують додаткового дослідження. Щодо реабілітації злочинців, то в Додатку до Правил вона визначається як «широка концепція, яка означає різноманітні форми впливу, спрямовані на втілення ідей відмови від практики вчинення злочинів та на відновлення злочинця у статусі законослухняного громадянина». 
Частина VI присвячена іншим сферам діяльності органів пробації. 

Так, наприклад, п. п. 93-96 закріплює за органами пробації таку функцію як робота з потерпілими від злочинів. Органи пробації повинні співробітничати з акторами, які надають послуги потерпілим, та постійно інформувати потерпілих про винесення рішень щодо злочинця. З іншого боку, органи пробації повинні «донести» до злочинця, яку шкоду він спричинив своїми діями, і щоб злочинець дійсно взяв відповідальність за це. 

Питання ресторативної юстиції є надзвичайно популярними сьогодні в Україні. Вони знайшли своє відображення і в Правилах: «Відновне правосуддя також може бути однією з функцій служб пробації, проте це потребує чіткого закріплення та відповідного навчання офіцерів пробації» (п. 97). 

Важливо наголосити, що Правила містять визначення поняття «ресторативна юстиція» та «потерпілий»

Так, «ресторативна» юстиція» включає підходи та програми, які базуються на декількох припущеннях: 
a) реакція на вчинення злочину повинна бути пов’язана з максимальним відновленням шкоди, завданої потерпілому; 
b) злочинцеві необхідно дати зрозуміти, що його поведінка є неприпустимою і що вона спричинила певні реальні наслідки для потерпілого та громади; 
c) злочинці повинні нести відповідальність за свої дії; 
d) потерпілі повинні мати можливість висловлювати думки щодо їх потреб та брати участь у визначенні найкращих шляхів для відновлення шкоди з боку злочинця; 
e) громада повинна сприяти цьому процесу. 

«Потерпілий» означає фізичну особу, якій було завдано шкоду (включаючи фізичну або психологічну шкоду, емоційні страждання або економічні втрати) внаслідок дій або бездіяльності, які є кримінально караними. Поняття «потерпілий» може включати близьких родичів потерпілого або осіб, які перебували на його утриманні. 

Частина VII Правил присвячена питанням розгляду скарг, інспектуванню й моніторингу діяльності органів пробації (п. п. 99-103). 

І, насамкінець, частина VIII Правил (п. п. 104-108) присвячена питанням дослідження та оцінки діяльності органів пробації, а також роботі із засобами масової інформації та громадськістю.

Джерело - Ягунов Д.В. Європейські стандарти діяльності служб пробації та впровадження концепції пробації до національної системи кримінальної юстиції  // Вісник адвокатури. - 2012. - №3. – С.31-37.
Copyright MyCorp © 2017