Вітальне слово

У Верховному Суді України розглянуто проекти законів України "Про пробацію" за реєстр. № 3412 від 26 листопада 2008 року (далі – законопроект № 3412) та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)" за реєстр. № 3413 від 26 листопада 2008 року (далі – законопроект № 3413), внесені на розгляд Верховної Ради України народним депутатом Швецем В.Д.

Ці законопроекти розроблено з метою впровадження в чинне законодавство України такого правового інституту, як пробація. Для реалізації зазначеної мети пропонується внести зміни до Кримінального кодексу України (далі – КК України), Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України), Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", Закону України "Про попереднє ув’язнення", Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", а також прийняти новий Закон України "Про пробацію".

Поділяючи ідею авторів законопроектів № 3412 та № 3413 щодо більш ефективного забезпечення гуманізації покарань та переорієнтації кримінального судочинства з карального напрямку, особливо враховуючи прийняття резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року № 45/110 Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила) та рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо перегляду країнами-членами Ради Європи системи покарань і більш широкого застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі (рекомендації Ради Європи від 19 жовтня 1992 року № R(92)16). Проте вважаємо за необхідне висловити до вказаних законопроектів нижчезазначені зауваження і пропозиції.

Підхід до розуміння пробації лише як системи певних заходів, що застосовуються судом до особи, є недостатньо обґрунтованим. Так, відповідно до статті 1 законопроекту № 3412 та примітки до запропонованої законопроектом № 3413 статті 44-1 КК України пробацією є система наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються за рішенням суду до осіб, обвинувачуваних або визнаних судом винними у вчиненні злочинів невеликої або середньої тяжкості.

Слід зауважити, що таке трактування цього правового інституту видається вельми спірним. По-перше, слово "пробація" (від латинського – probatio) означає "проба, випробування, випробувальний період". По-друге, із урахуванням зарубіжного досвіду інститут пробації в одних випадках визначається як вид покарання, в інших – як вид звільнення від відбування покарання з випробуванням. Пробація як вид покарання полягає в покладенні певних обмежень щодо реалізації засудженим своїх прав і свобод, в установленні спеціального нагляду за його поведінкою та має виражений каральний, виправний і превентивний зміст. У другому випадку пробація – це умовне невиконання призначеного покарання або умовне непризначення покарання з поміщенням засудженого на певний термін під індивідуальний нагляд спеціальної посадової особи. По-третє, Концепцією реформування кримінальної юстиції, затвердженою Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, пробація розглядається у двох аспектах – як вид покарання та спеціальна служба. По-четверте, сама суть пробації полягає у випробуванні особи, яка вчинила злочин, тобто з'ясуванні можливості (чи неможливості) виправлення особи без застосування кримінального покарання. А примусові заходи, що застосовуються до особи, є лише засобами досягнення поставленої мети, а не самою пробацією.

Отже, пропозиція розглядати пробацію як систему наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів видається необґрунтованою, оскільки не відображає в повній мірі змісту цього правового інституту. На нашу думку, пробацію слід розглядати як альтернативу покаранню із встановленням випробувального періоду та покладенням на особу виконання певних обов’язків. Тобто це своєрідний тест на здатність засудженого виправитися без відбування покарання, призначеного вироком суду.

Викликає зауваження пропозиція законопроектів замінити кримінально-виконавчу інспекцію службою пробації. Необхідно зазначити, що така ідея призведе до управлінської роз’єднаності всієї кримінально-виконавчої системи України. Так, у ній буде діяти два центральних органи державної виконавчої влади (Державний департамент України з питань виконання покарань та Державна служба пробації), на які покладатимуться обов’язки з виконання покарань. Крім того, служба пробації займатиметься невластивими їй функціями – виконувати покарання, тоді як вона повинна бути рівновіддаленою від правоохоронних органів та органів державної кримінально-виконавчої системи і займатися питаннями підготовки досудових доповідей, проведенням соціальної, виховної, профілактичної роботи, а також ресоціалізацією осіб, до яких застосовано пробацію.

Пунктом другим частини четвертої статті 6 законопроекту № 3412 та запропонованими законопроектом № 3413 редакціями статей 56 та 57 КК України пропонується передбачити можливість застосування пробації одночасно із призначенням покарання у виді громадських та виправних робіт. Звернемо увагу, що застосування до засуджених осіб кримінального покарання є найсуворішим засобом державного примусу. Суд, відповідно до положень статті 65 КК України, призначає покарання, враховуючи особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Якщо суд призначив підсудному певне покарання, то він визнав це покарання достатнім для виправлення засудженого та неможливості вчинення ним нових злочинів. Зважаючи на це, застосування пробації до осіб, яким призначене покарання у виді виправних або громадських робіт, є зайвим. Прийняття запропонованих законопроектом змін погіршить становище осіб, яким буде призначатися покарання у виді громадських або виправних робіт.

Пропозиція законопроектів вживати термін ювенальна пробація щодо пробації, яка застосовуватиметься до неповнолітніх, не узгоджується з термінологією, яка використовується у розділі 15 Загальної частини КК України, де йдеться про особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. З точки зору дотримання термінологічної єдності КК України більш доречно, на наш погляд, вживати термін "пробація неповнолітніх".

Найперше слід зауважити, що назва законопроекту № 3412 не відповідає його змісту. Відповідно до преамбули цього докуманта він визначає правові основи організації та діяльності служби пробації. Виходячи з положень законопроекту № 3412, пробація – це система наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, тоді як служба пробації – урядовий орган державної виконавчої влади. Тобто пробація і служба пробації не є тотожніми поняттями, отже доцільніше було б назвати законопроект № 3412 "Про службу пробації".

У частині першій статті 9 серед обов’язків осіб, до яких застосовано пробацію, передбачено дотримання загальновизнаних правил поведінки, ведення правослухняного життя та інші обов'язки. Поняття "правослухняне життя", а також "дотримання загальновизнаних правил поведінки" є оціночними, а тому передбачати їх серед обов’язків осіб, до яких застосовано пробацію, не варто, оскільки неможливо буде об’єктивно встановити, чи виконує особа цей обов’язок.

Частиною п’ятою статті 12 законопроекту № 3412 встановлено, що служба пробації здійснює координацію діяльності усіх органів державної влади та неурядових організацій, на які покладаються завдання з соціальної адаптації осіб, що звільнилися з установ виконання покарань. Не зрозуміло, у який спосіб ця служба здійснюватиме таку координацію, зважаючи на те, що кожен із зазначених у вказаній нормі органів має чітку вертикаль підпорядкування. Отже, це положення законопроекту № 3412 є декларативним і його не можна буде реалізувати на практиці.

У статті 13 законопроекту № 3412 вказується, що служба пробації організовує початковий розшук осіб, до яких застосовано пробацію. Однак, на нашу думку, для організації розшуку необхідно мати певні повноваження, у тому числі оперативно-розшукового характеру, якими служба пробації відповідно до законопроекту не наділена. Крім того, у вказаній нормі не встановлено тривалість початкового розшуку, що може призвести до ситуації, коли оголошення у розшук таких осіб органами внутрішніх справ уже не матиме сенсу.

У частинах третій та четвертій статті 19 законопроекту № 3412 вказано, що слідчий, прокурор та суддя при здійсненні наданих їм процесуальних повноважень повинні враховувати рекомендації служби пробації. Зауважимо, що слідчий при проведенні досудового слідства, а суддя при здійсненні правосуддя є незалежними, а тому формулювання "повинні враховувати рекомендації служби пробації" доцільно викласти не так категорично.

Виходячи з пояснювальної записки до законопроекту № 3412, його реалізація потребуватиме додаткових бюджетних витрат. Тому, на наш погляд, прийняття цього документа є дещо несвоєчасним, зважаючи на соціально-економічну ситуацію в країні та тенденцію до зменшення витрат Державного бюджету України у сфері фінансування державного апарату.

У частині другій запропонованої законопроектом № 3413 статті 44-2 КК України зазначено: "суд може покласти на особу один або декілька обов’язків, обмежень або зобов’язань", із чого випливає можливість застосування до особи одночасно декількох заходів пробації, передбачених цією частиною. Відповідно, зайвою є частина четверта вказаної статті, оскільки вона дублює положення частини другої статті 44-2.

Законопроектом № 3413 пропонується одночасно зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, а також у разі умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (зміни до статей 76, 81, 104, 107 КК України) призначати пробацію. Вважаємо за необхідне звернути увагу авторів законопроекту № 3413, що пробація виникла в інших державах світу саме на основі двох інститутів – умовного засудження та відстрочки відбування покарання. У нашій державі статті 75-78, 81, 104, 105 КК України містять норми, які є фактично аналогом пробації. Прийняття запропонованих змін призведе до існування ніби подвійної пробації, тобто, крім обов’язків, передбачених статтею 76, частиною четвертою статті 81 та статтею 104 КК України, до особи пропонується застосовувати і заходи, передбачені у статті 44-2 законопроекту № 3413. Прийняття таких змін призведе до погіршення становища осіб, які вчинили злочини, та загалом до плутанини у правозастосуванні.

Неповнолітні потребують спеціальної охорони й захисту, включаючи належний правовий захист, зважаючи на їх рівень розвитку та здатність до виправлення. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема на приписах Декларації прав дитини (Резолюція 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року) та Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року. Як наслідок, у вітчизняному кримінальному законі до неповнолітніх вироблено більш "поблажливий" підхід у питаннях звільнення від кримінальної відповідальності, призначення покарання тощо.

Всупереч цьому, положення статті 97-1 законопроекту № 3413 необґрунтовано погіршують правовий статус неповнолітнього, якому може бути призначено пробацію лише за умови не притягнення раніше до кримінальної відповідальності, порівняно з повнолітньою особою (відповідно до положень статті 44-1 законопроекту № 3413 щодо повнолітніх така умова відсутня). Тобто за нормами законопроекту № 3413 дорослу особу можна звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням пробації за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості незалежно від того, чи вчиняла вона раніше злочини, а неповнолітнього – лише за умови вчинення таких злочинів вперше.

У частині четвертій статті 97-1 передбачено застосування пробації до дітей віком від 14 до 18 років. Необхідно зауважити, розділ XV Загальної частини КК України має назву "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх", тобто осіб, які на момент вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку. Для збереження термінологічної єдності доречно вживати саме термін "неповнолітній", а не "дитина".

Не зрозумілою є позиція авторів законопроекту № 3413 у питанні криміналізації ухилення від виконання обов’язків, обмежень або зобов’язань пробації (зміни до статті 389 КК України). Особи, які звільнені від відбування покарання, у випадку порушення обов’язків пробації направляються для відбування призначеного покарання. Також не зрозуміло, як на практиці реалізувати цю законодавчу ініціативу щодо осіб, яким пробацію призначено одночасно із покаранням у виді громадських або виправних робіт (статті 56, 57 КК України).

Законопроектом № 3413 запропоновано доповнити КПК України новою статтею 9-1, у якій передбачити, що прокурор або слідчий за згодою прокурора виносить мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від покарання. Така пропозиція є необґрунтованою, оскільки питання звільнення від покарання вирішується судом при постановленні вироку (пункт 6 частини першої статті 324 КПК України). Аналогічне зауваження стосується і запропонованої законопроектом № 3413 статті 408-4 КПК України.

Реалізація положень частин третьої та четвертої статті 77-1 законопроекту № 3413, за якими слідчий, прокурор та суддя повинні враховувати рекомендації служби пробації, можуть призвести до втручання у незалежну процесуальну діяльність зазначених осіб.

Пунктом 2 частини шостої статті 77-1 законопроекту № 3413 пропонується закріпити, що досудова доповідь служби пробації повинна містити об’єктивні дані про подію та наслідки злочину. Слід звернути увагу, що з'ясування обставин вчинення злочину (час, місце, спосіб, мотиви), а також наслідків вчиненого злочину належить до компетенції слідчого, який проводить досудове слідство. Ці дані відповідно до частини другої статті 223 КПК України відображаються в обвинувальному висновку. Отже, досудова доповідь має містити лише об’єктивні дані, що стосуються особистої характеристики обвинуваченого (підсудного), його моральних, психічних якостей та здатності виправитися без застосування кримінального покарання.

Відповідно до запропонованої законопроектом № 3413 нової редакції статті 1 КВК України кримінально виконавче законодавство регламентуватиме не тільки порядок і умови відбування покарань, а й засади надання соціальної допомоги засудженим та особам, до яких застосовано пробацію. Зазначимо, що внесення вказаних змін суттєво змінить зміст цього Закону, оскільки пробація у законопроекті № 3413, а також у законопроекті № 3412 не визнається покаранням. Сама назва КВК України вказує на те, що його метою є регламентація виконання саме кримінальних покарань і у ході його проведення здійснення виправлення та ресоціалізації засуджених.

Як було зазначено вище, недоцільно замінювати кримінально-виконавчу інспекцію службою пробації. Так, одні покарання (пов’язані з позбавленням волі) виконуватиме Держаний департамент України з питань виконання покарань, а інші (громадські або виправні роботи) – Державна служба пробації. На практиці це призведе до неефективної реалізації кримінально-виконавчої політики держави.

На нашу думку, слід більш виважено підійти до питання розмежування обов'язків між цими державними органами. На кримінально-виконавчу інспекцію необхідно покласти лише обов’язки з виконання покарань, передбачених частиною першою статті 13 КВК України, а на службу пробації – здійснення контролю за особами, до яких застосовано пробацію, проведення соціальної, виховної, профілактичної роботи з ними, а також функції із підготовки досудових доповідей тощо.

Законопроектом № 3413 пропонується виключити статтю 10, якою регламентується діяльність кримінально-виконавчої інспекції, а також усі слова "кримінально-виконавча інспекція" із Закону України "Про кримінально-виконавчу службу України". У той же час, якщо виключати посилання на цей орган з усіх законів, то необхідно внести відповідні зміни й до Закону України "Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України", де визначається кількісний склад персоналу кримінально-виконавчої інспекції.

Виходячи із наведеного вище, вважаємо, що проекти законів України "Про пробацію" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)" потребують суттєвого доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій і у запропонованому вигляді не можуть бути прийняті Верховною Радою України як закони.