Неділя, 22.10.2017, 00:19
 Пробація в Україні 
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS


МЕНЮ
Пошук


Проект «Підтримка в’язничної реформи в Україні»



Ефективне лідерство та менеджмент





Державна пенітенціарна служба України



Наше опитування
Діяльність служби пробації повинна здійснюватися на принципах:
Всього відповідей: 70
Друзі сайту
www.dmytro-yagunov.at.ua

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
Головна » 2013 » Березень » 17 » Деякі проблеми функціонування кримінально-виконавчої інспекції в Україні (до питання про створення національної моделі пробації)
02:52
Деякі проблеми функціонування кримінально-виконавчої інспекції в Україні (до питання про створення національної моделі пробації)



Анатолій Хропатий

Деякі проблеми функціонування кримінально-виконавчої інспекції в Україні (до питання про створення національної моделі пробації)


Кримінально-виконавча інспекція згідно ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ст.55 КК, громадських робіт ст.56 КК, виправних робіт ст.57 КК. Здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням ст. ст. 75, 104 КК, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ст.83 КК.

Крім того на неї покладено виконання адміністративного стягнення у виді виправних робіт ст.31 КУпАП та громадських робіт ст. 30-1 КУпАП. А згідно п. 4 прикінцевих положень КВК до створення відповідних умов для функціонування кримінально-виконавчої інспекції зберігається існуючий порядок обліку осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведінкою, але не довше ніж п’ять років після набрання чинності КВК тобто з 01.01.2004р. до 01.01.2009р. 

Проте варто нагадати, що навіть cтаном на 2013 р. не створено відповідних умов для функціонування кримінально-виконавчої інспекції таким чином не виконується контроль за особами умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

Також на кримінально-виконавчу інспекцію покладено організацію роботи щодо направлення осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, які на час винесення вироку суду не перебували під вартою, до кримінально-виконавчих установ відкритого типу. (даний вид діяльності інспекції також не передбачений Законом України про Державну кримінально-виконавчу службу України як і виконання адміністративних стягнень у виді громадських та виправних робіт).

В цій статті ми не будемо деталізувати та заглиблюватися в порядок здійснення своїх функцій інспекцією, а звернемо увагу на суперечності, абсурди, недосконалість правових норм, які суттєво перешкоджають діяльності інспекції і спотворюють суть покарання. 


Покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ст.55 КК

Сама назва покарання дуже промовиста, але давайте глянемо на засоби виконання цього покарання якими наділена інспекція. 

Отже, інспекція в десятиденний термін направляє повідомлення власнику підприємства на якому працює засуджена особа, про внесення до її трудової книжки запису про те, які посади, на який строк і на якій підставі засудженій особі заборонено обіймати або яким видом професійної діяльності заборонено займатися. 

Власник підприємства за місцем роботи засудженої особи зобов’язаний не пізніше трьох днів після одержання повідомлення інспекції звільнити засуджену особу з посади, яку вона обіймає, або від виду професійної діяльності, права на яку вона позбавлена, унести до трудової книжки запис про те, на який строк і які посади вона позбавлена права обіймати або яким видом професійної діяльності позбавлена права займатися. 

Це ідеальна ситуація, але що як засуджена особа на момент постановки на облік не працює? Так, інспекція контролює чи працевлаштувалась така особа шляхом отримання повідомлення з ДПІ і після встановлення що ця особа працевлаштувалась направляє вищезгадане повідомлення власнику підприємства, який зобов’язаний зробити запис до трудової книжки. 

Але є випадки коли власники підприємств не мають печатки або засуджені особи протягом строку перебування на обліку не працевлаштовуються. В таких випадках запис до трудової книжки не вноситься. 

Крім того не завжди засуджена особа сприяє інспекції в здійсненні нею своїх функцій – не надаючи копії документів, не з’являючись за викликом інспекції тощо. Інспекція не має права встановлювати обов’язок явки для реєстрації щодо таких засуджених і засуджена особа не несе жодної відповідальності за неявку в інспекцію за викликом або за ненадання інспекції необхідних для виконання вироку суду документів згідно ст.389 ККУ.

Значним кроком вперед і таким, що не потребує надмірного законодавчого врегулювання, було б надання дозволу інспекції, яка володіє печаткою, вносити до трудової книжки запис про заборону вказану у вироку суду, зобов’язавши засудженого в десятиденний термін надати інспекції трудову книжку. Ненадання трудової книжки або неявка за викликом інспекції повинно розцінюватись як ухилення від відбування покарання з відповідними наслідками.

В деяких вироках суду встановлено заборону особі займати посади, пов’язані з різного роду функціями, суть яких не визначена законодавчо і працівнику інспекції, як і власнику підприємства, неможливо зрозуміти чи підлягає забороні та чи інша посада.

В цілому позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – це один із найменш проблемних видів покарання.


Покарання у виді виправних робіт (ст. 57 КК)

Покарання у виді виправних робіт є надзвичайно складним і суперечливим.

На мою думку цей вид покарання є нічим іншим як пережитком минулого, примарою соціалізму, коли працівники інспекції (на той час інспекції виправних робіт) мали заброньовані місця на державних підприємствах, де за вироком суду зобов’язували працювати непрацюючих осіб з метою стягнення з них певної суми коштів для держави, де сама праця була примусом (покаранням), а стягнені із заробітку кошти надходили суспільству як компенсація за скоєний особою злочин.

В наші дні винесення вироку із застосуванням виправних робіт можливе за наявності довідки підприємства, що ця особа працює. Тобто сама праця для цієї особи не є покаранням.
Але в в чому ж тоді полягає суть покарання? 

А покарання полягає в стягненні з засудженої особи коштів в дохід держави, що по своїй суті є ні чим іншим як покаранням у виді штрафу. З дозволу інспекції засуджена особа може змінити місце праці, посаду, що свідчить що вона відбуває покарання в спосіб, який обирає для себе сама.

Крім наведених мною причин суперечності існування такого виду покарання слід розглянути ст. 82 КК, де засудженій особі до покарання у виді обмеження або позбавлення волі невідбуту частину покарання може бути замінено на покарання у виді виправних робіт за наявності можливості працевлаштування після звільнення. 

Про що йде мова в цій ситуації – родина особи яка відбуває покарання в місцях обмеження або позбавлення волі повинна переконати власника певного підприємства що йому дуже необхідно працевлаштувати особу, яку буде звільнено з місць позбавлення або обмеження волі (не рідко це бувають родичі засудженого). 

Чи це не проявом корупції з їх боку? Невже в центрах зайнятості населення не має фахівців такого рівня, які безнадійно шукають роботу? А як же ті засуджені особи, які своєю поведінкою і ставленням до праці заслуговують на таку заміну виду покарання, але їх родина не спроможна переконати власника підприємства в необхідності працевлаштування такої особи? 

Все це ставить в нерівні умови засуджених осіб і по своїй суті нагадує рабовласництво де рабів купували та продавали.

При виконанні покарання у виді виправних робіт інспекція також зустрічається із труднощами у здійсненні контролю за правильністю і своєчасністю утримання і перерахування коштів із заробітку засуджених в дохід держави. 

Складно також рахувати сам термін покарання через різного роду ситуації – хвороба, простої підприємств, сезонні роботи, банкрутство, скорочення, зміну місця праці, роботу не на цілу ставку, отримання прибутку з різних джерел, утримання коштів з прогнозованого прибутку для приватних підприємців і т.д. цей перелік надзвичайно великий і отримані працівниками інспекції додаткові рекомендації не дають повної та чіткої відповіді.  

Підсумовуючи думки щодо покарання у виді виправних робіт слід згадати неможливість порушення кримінальної справи по ст. 389 КК за ухилення від відбування покарання осіб, яким таке покарання призначено в силу ст. 82 КК. 

Всі ці проблеми породжені не недосконалістю законодавства, а самим існуванням покарання яке є уособленням штрафу в спотвореній формі.

На мою думку достатньо застосувати ст. ст. 75, 104 КК із сплатою штрафу при визначенні розміру якого можна врахувати де особа працює та який розмір її доходів. 
Особам, які підпадають під дію ст. 82 КК слід заміняти за їх згоди невідбуту частину покарання на громадські роботи. Думаю що враховуючи вищенаведене не має потреби роз’яснювати абсурдність існування адміністративного стягнення у виді виправних робіт ст. 31 КУпАП.


Покарання у виді громадських робіт ст.56 КК

Покарання у виді громадських робіт є відносно новим видом покарання, але на мою думку перспективним.

Звичайно і тут не без казусів, таких, наприклад, як, скажімо, неможливість замінити вид покарання за ухилення від відбування покарання згідно ст. 389 КК жінкам, які мають дітей віком до семи років, а також особам, яким невідбуту частину покаранні у виді обмеження або позбавлення волі замінено згідно ст. 82 КК на громадські роботи.

Ставлення до цього виду покарання як з боку засуджених осіб, працівників інспекції, так і з боку суспільства є дуалістичним. 

З одного боку таке покарання є необхідним так як суспільство отримує користь у виді виконаних непрестижних робіт (прибирання, відвантаження сміття, фарбування тощо), а з другого боку відчуття приниження і образи на суспільство особою засудженою до цього виду покарання. 

На мою думку, такий вид покарання має бути альтернативою штрафу, обмеженню або позбавленню волі і призначатись за згодою засудженої до цього покарання особи. Саме завдяки наданій згоді засудженої до цього покарання особи вона буде ображена не на суспільство, а на самого себе і не буде відчувати приниження чи намагатись ухилитись від відбування покарання. 

В частині 1 статті 36 КВК та в Інструкції №35 про порядок виконання адміністративного стягнення у виді громадських робіт сказано що громадські роботи полягають у виконанні у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт. Але насправді деякі люди працюють таким чином, що не залишається вільного часу, крім того незрозуміло як в неробочий час інспекція та комунальне підприємство на якому повинна відбувати покарання засуджена особа буде контролювати виконання цих робіт.

Слід також зазначити що неможливо притягнути до відповідальності за ухилення від відбування адміністративного стягнення у виді громадських робіт неповнолітніх осіб та жінок які мають дітей віком до 12 років.

Цікавим залишається факт, що з моменту запровадження адміністративного стягнення у виді громадських робіт з 24.09.2008 р. законодавчо, а фактично з лютого 2009 р. в нормативно-правові акти що регламентують виконання такого стягнення, не було внесено жодних змін, що в свою чергу може свідчити про бездоганну досконалість запровадженого стягнення або про цілковиту байдужість законодавців до проблем його виконання.


Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Покарання, а точніше звільнення від відбування покарання з випробуванням згідно ст. ст. 75, 83, 104 КК є найбільш розповсюдженим на сьогоднішній день застосуванням покарань без позбавлення волі.

Законодавче врегулювання цього виду звільнення від відбування покарання достатнє, але хто зможе пояснити та науково обґрунтувати існування такої статті КК, як ст. 76 («Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробовуванням»). 

Згідно ч.1 цієї статті суд може покласти на засудженого обов’язки за вибором від 1 до 5 або, як свідчить практика, суд може взагалі не встановлювати таких обов’язків засудженим особам, незалежно від тяжкості скоєного ними злочину. 

У випадку невстановлення обов’язків інспекція виконуючи вирок суду не має можливості контролювати засуджену особу чи вплинути на її поведінку, але змушена викликати засуджену особу для проведення профілактичних бесід. 

Незастосування обов’язків до певних осіб може свідчити, що суд повною мірою володіє всіма необхідними даними про особу засудженого, що дає суду підставу не тільки не направляти таку особу в місця обмеження або позбавлення волі, а і з впевненістю сказати, що вона не скоїть нового злочину. Незрозуміло як це можливо без отримання досудового висновку наданого суду службою пробації. 

Крім того перелік обов’язків зазначених в ст. 76 КК є недостатньо широким, і тут слід звернути увагу на європейський досвід, а за основу додаткових обмежень можна взяти Закон України «Про адміністративний нагляд» заборонивши певним особам звільненим від відбування покарання з випробуванням перебувати в певних місцях або в певний час або в певних місцях в певний час.

Якими б не були встановлені засудженій особі обов’язки запорукою їх виконання повинно бути усвідомлення неминучості покарання за їх порушення, але це не завжди так. Суд керуючись власною думкою, може відмовити інспекції в задоволенні подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням не через те, що наведені причини порушень засудженим встановлених судом обов’язків або систематичного скоєння ним правопорушень не нашли свого підтвердження, а з причин неявки засудженого в суд, або інших доводів із слів засудженого без документального їх підтвердження, або з причини того, що проти цієї особи вже порушено кримінальну справу за скоєння нового злочину. 

Однією з причин прийняття таких рішень є відсутність можливості інспекції оскарження постанов суду та у недієвості органів прокуратури в цьому напрямку.

Дивна розбіжність законодавства також полягає у тому, що згідно ч.2 ст.78 ККУ, якщо засуджена особа систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засуджену особу для відбування призначеного покарання, але згідно ч.1 ст.166 КВК та п.5.2 розділу IV Наказу №270/1560 інспекція виносить застереження засудженій особі тільки за скоєння адміністративних правопорушень у сфері громадського порядку (Глава 14  КУпАП), до якої не входить ряд суспільно небезпечних діянь.

Однією із необговорених проблем є ситуація, в якій згідно вимог чинного законодавства контроль за поведінкою засуджених осіб по місцю їх проживання здійснюють працівники ОВС, але в разі отримання інформації про зникнення з місця проживання інспекція в місячний термін проводить першочергові розшукові заходи після чого подає подання в ОВС для оголошення розшуку. 

Вважаю це абсурдом, адже в ОВС достатньо технічних засобів для того, щоб під час здійснення контролю за поведінкою засудженого по місцю проживання, з’ясувавши зникнення засудженої особи з місця проживання, вжити заходи по встановленню її місця перебування. 

Таким чином ми заощаджуємо час для реагування на ухилення від відбування покарання засуджених і в свою чергу маємо шанс на запобігання скоєння такими особами нових злочинів.

Не може не турбувати і той факт, що у випадку знайдення особи, оголошеної в розшук за поданням інспекції, ОВС не мають підстав для арешту особи, а суди розглядають подання інспекції про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням не терміново, а у зручний для себе час, нерідко відпускаючи розшукану особу для явки в призначений для судового розгляду день.

На цьому труднощі щодо виконання ст.75, 104 ККУ не закінчуються. Окремої уваги заслуговує ст.104 ККУ де крім всього іншого без присутності законного представника неповнолітньої особи взагалі неможливо щось виконувати.

В Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та в ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України відсутнє посилання на те, що інспекція (виконує) здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст.79 Кримінального кодексу України), проте інспекція виконує даний вид звільнення від відбування покарання.


Організація роботи щодо направлення до кримінально-виконавчих установ відкритого типу

Слід також розглянути таку функцію інспекції як організація роботи щодо направлення осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, до кримінально-виконавчих установ відкритого типу. 

Тут найбільше непорозуміння викликає те, що суд може змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою та надати можливість такій особі самостійно прибути в місця обмеження волі. 

Не те, щоб нас дивувала можливість самостійного прибуття таких осіб в місця обмеження волі, а те, що саме рішенням суду застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою і, як виходить, цей захід був необхідний не для того щоб не дати особі можливості ухилитися від відбування покарання, а для того щоб не дати обвинуваченій особі ухилитися від винесення вироку.

Дивним є і те, що в разі скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також в разі засудження згідно ст.389 КК за ухилення від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт, суд не завжди приймає рішення про примусове направлення таких осіб в місця обмеження волі, осіб які злісно ухилялись від відбування більш м’якого покарання. 

Такі дії суду призводять до додаткового навантаження для роботи інспекції, а сам процес вжиття заходів по примусовому направленню на відбування покарання створює реальну можливість для скоєння вже засудженими особами нових злочинів.


Коротко про перспективи створення служби пробації в Україні.

Якщо говорити про інспекцію майбутнього тобто про службу пробації то для належного її функціонування слід вирішити суперечності законодавства, які створюють перешкоди виконання рішень суду, відмінити виконання невластивих функцій, зменшити надмірне та непотрібне документування роботи, розподілити функції та повноваження, покращити технічне оснащення, в тому числі оперативно-технічне (розроблення та запровадження спеціальних програм обліку та звітності), надати інспекції можливість відстоювати задоволення подань шляхом оскарження дій суду. 

При цьому необхідно зменшити залежність інспекції від контролюючої функції прокуратури та владного тиску суддів. 

Для досягнення мети позитивної зміни поведінки засуджених осіб, слід провести комплекс заходів психологічних, педагогічних, юридичних, змінивши умови проживання засудженого, коло спілкування, усунути причини, які спонукали до скоєння злочину, а для цього зусиль самої інспекції не достатньо, необхідно об’єднання зусиль державних органів та громадськості.














Джерело - Актуальні проблеми європейської інтеграції. 
Збірник статей з питань європейської інтеграції та права. 

Випуск десятий / За редакцією Дмитра Ягунова. Одеса: Фенікс, 2012. – 241 с. 

При використанні матеріалів посилання на автора обов'язкове

Переглядів: 3006 | Додав: probation
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017