Пробація в Україні - Історія пробації в Англії та Уельсі

Що стосується Англії, то перші спроби створити відповідні агенції та інституції були зроблені саме в цій країні.

Ще на початку 1820-х років Ворвікширський магістратський суд почав використовувати виключно формальне покарання для неповнолітніх у вигляді одного дня ув’язнення з одночасною передачею правопорушників під нагляд роботодавців або батьків.

Окремі судді за своєю ініціативою почали впроваджувати цю практику в діяльність своїх судів. Варто зазначити, що із самого початку особи, які брали правопорушників на поруки, були волонтерами.

Так, суддя Метью Девенпорт Хілл з м. Бірмінгем в 1840-х роках відзначився тим, що почав звільняти молодих правопорушників, справи яких він розглядав, для подальшої передачі їх під опіку та проживання з особами, які визвалися бути такими опікунами. Особи, які брали під свої опіку правопорушника, підписували відповідну декларацію. Головним критерієм такої передачі була припущення, що «особа не є настільки морально зіпсованою, щоб відправляти її до в’язниці». Як свідчать офіційні документи, за 17-річну практику такого звільнення зазначеним вище суддею лише 78 з 483 молодих людей повторно поставили перед судом.

Суддя Едвард Кокс з м. Портсмут ще більше наблизився в своїх практиках до сучасної концепції пробації. Він запровадив практику призначення спеціальної особи – «офіцера для з’ясування обставин» – для здійснення нагляду за умовно-звільненими правопорушниками, що стало зародком системи пробації.

Пізніше представники деяких релігійних громад (Church of England Temperance Society), з дозволу поліцейських судів почали здійснювати нагляд і за дорослими злочинцями, які вчиняли злочини внаслідок зловживання алкоголем. Цей відрізок історії пробації (1870-ті роки) пов'язаний з ім’ям Фредеріка Рейнера, підприємця з графства Бертфордшир, який займався видавничою справою.

Саме 1876 рік вважається роком народження британської системи пробації у вузькому розумінні цього слова. Вікторіанська епоха була часом зростання занепокоєння моральною деградацією нового робітничого класу, тому саме призначення релігійних місіонерів при поліцейських судах стало головним напрямом «врятування» п’яниць. Місіонери визначали тих правопорушників, які могли б виправитися в умовах вільного суспільства.

Так, 1876 року Джордж Нельсон був призначений місіонером при судах Southwark та Lambert, 1877 року Уїльям Бачелор був призначений місіонером при судах Bow Street та Mansion House. В подальшому місіонери при поліцейських судах призначалися на більш-менш регулярній основі в Лондоні та інших містах (Ліверпуль та Рочестер – в 1880 році, Вест Бромвіч, Лейчестер та Ворчествер – в 1884 році) . Практика дала свої результати, і станом на 1900 рік при міських судах Англії працювало понад сотні місіонерів.

Наприкінці XIX століття саме громадськість виступила двигуном подальших кроків того, що сьогодні називається пробацією. Асоціація Говарда (попередник сучасної Ліги Говарда) стала активним гравцем на шляху впровадження прикладу з американського штату Масачусетс, використовуючи доповідь керівництва Кембриджського коледжу для підготовки жінок-вчителів, яка була підготовлена в результаті їх відрядження до США .

1881 року Палата Лордів відхилила проект закону, який дозволяв звільнення злочинів під заставу за умови здійснення нагляду за ними.

Проте вже 1886 року в Новій Зеландії, яка на той час становила частину Британської Імперії, приймається Закон «Про пробацію злочинців, які вперше вчинили злочин».

Цікаво буде зазначити, що 1887 року в Англії було прийнято законодавчий акт з аналогічною назвою – Закон «Про пробацію злочинців, які вперше вчинили злочин» (The Probation of First Offenders Act), який дозволив звільнювати певні категорії дрібних злочинців «на пробацію» (on probation). Закон об’єднав системи випробування та поручительства доброї поведінки.

І, хоч закон не передбачив механізм його реалізації, все одно він заклав підґрунтя для іншого нормативного акту, який увійшов в історію. Водночас не можна не відзначити, що Закон 1887 року викликав протести багатьох парламентаріїв, які були проти того, щоб «дозволяти злочинцям злитися з чесними та мирними людьми».

1905 року в Англії перші офіцери пробації були призначені на посади в ювенальному суді м. Бірмінгем з числа поліцейських, яким було доручено виконувати цю функцію, проте винятково в цивільному одязі.

І, нарешті, 1907 року в Англії та Уельсі приймається Закон «Про пробацію злочинців» (The Probation of Offenders Act), який сьогодні обґрунтовано розглядається як взірець для законодавчих технік навіть сучасних країн.

Цікаво було б зазначити, що Probation of Offenders Act 1907 й понині зберігає силу в Республіці Ірландія . Більше того, багато його положень можна знайти сьогодні і в Європейських правилах пробації.

Як було зазначено в цьому Законі, якщо будь-яка особа постала перед судом за вчинення злочину і вина її доведена у встановленому порядку, то суд, беручи до уваги персональні характеристики, минуле, вік, стан здоров’я злочинця або нетяжкий характер скоєного злочину, може прийняти одне з таких рішень: (1) припинити провадження у справі; або (2) умовно звільнити злочинця (з гарантіями або без них) за умови, що злочинець буде добре поводити себе в суспільстві. Інакше він знову в будь-який час може постати перед судом для винесення обвинувального вироку, але не пізніше трьох років після проголошення рішення суду про застосування пробації.

Нове законодавство надало чітке розуміння, що пробація – це не просто альтернатива позбавленню волі або акт милосердя. Пробація була призначена для того, щоб досягати мети реабілітації злочинців та попередження вчинення нових злочинів шляхом реалізації формули «to advise, assist, and befriend» («надавати злочинцю поради, сприяти йому та бути дружнім до нього»)

Пробаціонер (тобто клієнт пробації, злочинець), відповідно до Закону, мав низку зобов’язань:

утримуватися від контактів зі злочинцями та іншими особами, які могли б справити на нього негативний вплив, та не відвідувати небажані місця;
утримуватися від вживання алкоголю, якщо злочин був вчинений через зловживання алкоголем або під його впливом;
взагалі вести чесне життя та працювати.

Головне, що варто тут відзначити, це те, що Закон змінив попередню практику випадкових зустрічей місіонерів роботою постійних офіцерів, які призначалися місцевою владою для виконання пробаційних ордерів, що видавалися судами.

У цьому Законі було зазначено, що обов’язками офіцерів пробації є:

1) відвідувати осіб, які перебувають під наглядом, або отримувати від них інформацію з періодичністю, що встановлюється пробаційним ордером або частіше, якщо це вважає за необхідне офіцер пробації;

2) спостерігати за дотриманням пробаціонером своїх обов’язків;

3) надавати суду інформацію щодо поведінки пробаціонера;

4) надавати пробаціонеру поради, сприяти йому, бути дружнім до нього та, коли це потрібно, докладати зусиль у пошуках роботи для пробаціонера.

1912 року в Англії було засновано Національну асоціацію офіцерів пробації (NAPO), яка 1935 року опублікувала перші методичні рекомендації для офіцерів пробації . Асоціація діє до цього часу.

В світлі англійського законодавства того часу пробаційна діяльність базувалася на ідеях соціальної роботи з правопорушниками. Формула, за якою були повинні працювати офіцери пробації відповідно до Probation of Offenders Act 1907 – «to advise, assist, and befriend» – залишалася незмінною упродовж багатьох років.

1925 року наявність служби пробації в кожному англійському суді стала обов’язковою відповідно до положень Criminal Justice Act 1925.

Можна було спостерігати стрімке зростання значущості служби. Так, 1908 року в Англії та Уельсі було видано 8 тис. наказів про направлення на пробацію (пробаційних ордерів), 1925 року – 15 тис., 1933 року – 19 тис.

У Probation of Offenders Act 1907 та інших англійських законах (Criminal Justice Act 1925, Criminal Justice Act 1948) пробація неодмінно розглядалася як «розмінна монета свободи, але не як розмінна монета ув’язнення» . Це також треба відзначити в контексті порівняльного аналізу сучасного розуміння концепції пробації.

Важливим є те, що служба пробації в цей час відійшла від своєї релігійної основи в напрямі перетворення на публічну службу кримінальної юстиції з відповідними фахівцями – офіцерами пробації. Пробація залишилася місцевою службою, а контроль за її діяльністю було покладено на англійське Міністерство внутрішніх справ (Home Office). Система пробації поширилася по усіх англійських колоніях та домініонах.

1948 року в Англії було прийнято Закон «Про кримінальну юстицію». Він анулював усі попередні законодавчі акти щодо пробації і по-новому почав створювати механізми функціонування служби, включаючи організаційну структуру, процедури, фінансування.

У таблиці, наведеній нижче, проаналізовано основні етапи розвитку служби пробації на її батьківщині – в Англії та Уельсі:

	Подія	Значення
1961	Доповідь Стритфілда	Рекомендація щодо ширшого використання доповідей про соціальне обстеження правопорушників у всіх судах
1962	Доповідь Морісона	Збільшення наукових досліджень з питань діяльності служби пробації
1966	Початок роботи у в’язницях	Офіцери служби пробації почали надавати соціальні послуги ув’язненим
1968	Запроваджено умовно-дострокове звільнення	Офіцери пробації наглядали за умовно-достроково звільненими засудженими та брали участь у процесі відбору засуджених для звільнення
1973	Запроваджено громадські роботи	Новий вид покарання
1984	Першій звіт про національні цілі та пріоритети	Перша спроба створити зв’язну структуру з 50 окремих та автономних пробаційних округів. Зростання кількості центральних контрольних механізмів у діяльності служби пробації
1988	Доповідь Паттена Зелена доповідь «Покарання, ув’язнення та громада»	«Чи може служба пробації змістити центр ваги в системі кримінального судочинства?»
1991	Закон «Про кримінальну юстицію»	Посилення карального спрямування в діяльності органів кримінальної юстиції
1992	Національні стандарти служби пробації	Перше чітке викладення очікуваної практики як щодо цілей, так і процедур нагляду на загальнонаціональному рівні
1995	Заява Секретаря внутрішніх справ Майкла Говарда	Заява про необхідність скасування вимоги до офіцерів пробації мати диплом соціального працівника

Джерело - Ягунов Д.В. Служба пробації: концепція, принципи діяльності, організаційна структура: Конспект лекцій. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – 74 с.

При використанні матеріалів посилання на автора обовязкове.

Вітальне слово