Вітальне слово

Сьогодні при аналізі питання щодо створення національної моделі пробації як ніколи є важливим приділення уваги як до теоретичних аспектів концепції пробації, так і до практичних проблем реалізації цього напрямку реформи пенітенціарної системи України. 

Можна констатувати, що законотворчій діяльності у сфері пробації відверто бракує знань щодо історії розвитку концепції пробації та причин, які обумовили суттєві трансформації концепції пробації в країнах Європи, починаючи з кінця ХІХ століття.  

Нагадаємо, що 4 січня 2013 року народним депутатом В.Швецем було внесено інший проект Закону «Про службу пробацію». 18 січня Кабінет Міністрів зареєстрував свій законопроект, розроблений Міністерством юстиції України. 

Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності поданий народним депутатом України В.Д Швецем проект Закону України «Про службу пробації» (реєстр. №1197), а також поданий Кабінетом Міністрів України альтернативний проект Закону України «Про пробацію» (реєстр. №1197-1) було розглянуто. 

Комітет прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду на пленарному засіданні в першому читанні проект Закону, реєстр. №1197 – відхилити, а проект Закону, реєстр. №1197-1 - прийняти за основу з подальшим його доопрацюванням до розгляду у другому читанні.

Отже, проект КМУ є «першим серед рівних». Проте саме він, на нашу думку, не забезпечив того, щоб інститут пробації зайняв належне місце в системі кримінальної юстиції України та в структурі кримінального процесу. 

Ми можемо висловити побоювання, що той механістичний підхід, який покладено в основу законопроекту КМУ, може нашкодити ідеї створення національної моделі служби пробації. 

На жаль, законопроект перенасичено деклараціями, від яких і так «страждає» вітчизняне кримінально-виконавче законодавство. 

Законопроект містить багато понять, які, нам здається, були запозичені до пробаційного «обігу» в Україні лише в силу їх красномовності та яскравості. Проте за цими поняттями приховується те, чого в майбутній українській моделі пробації (зразку ХХІ століття, до речі) не існує та існувати не може. 

«Клієнти пробації», «забезпечення безпеки», «оцінка ризиків», «пробаційні програми» – ці та інші категорії, які знайшли відображення в проекті Закону, на нашу думку, не несуть смислового навантаження. Причому саме в контексті цього законопроекту і саме в сучасних українських реаліях. 

Так, наприклад, гадаємо, що у багатьох фахівців, хто ознайомлювався з цим проектом, саме це поняття викликало або посмішку, або негативну реакцію. І негатив, і іронія щодо цього поняття пов’язані з тим, що така особа як «клієнт» є занадто «соціальною» категорією для вітчизняної пенальності. Після «спецконтингенту» перетворення злочинців на «клієнтів» не може не викликати особисто у нас сумної іронії. 

І – наголосимо – справа не в тому, що ми проти цієї категорії. Це було б для нас занадто спрощено та примітивно. Ми проти того формату, в якому категорія використовується. Фактично автори законопроекту взяли та поцупили красиве та яскраве слово з зарубіжного досвіду, причому досвіду, який має коріння у зарубіжній пробаційній практиці сторічної давнини. 

Справа в тому, що «клієнти» пробації існували у першій половині ХХ століття коли, власне, пробація і була створена. Але "клієнти пробації" "вимерли" як динозаври. Замість них з’явилися вже в кінці ХХІ століття «особи, що являють ризики». І автори цього проекту Закону не зрозуміли, що «клієнти пробації» та «оцінка ризиків» – це два поняття, які фактично виключають одне інше. 

І використання категорії «клієнт» є свідченням того, що автори законопроекти сприймають концепцію пробації статично, не бажаючи розуміти наскільки концепція пробації та, відповідно, модель пробації змінювалися в процесі трансформації цієї концепції в ХХ столітті, не кажучи вже про початок нового тисячоліття.

Говорячи про перспективи роботи над законопроектом про пробацію, варто враховувати не лише красномовні слова, проте й реальні інтересі (включаючи субкультурні) усіх зацікавлених акторів у сфері пробаційної діяльності – слідчих, прокурорів, суддів, злочинців, і, у першу чергу, – самих офіцерів служби пробації.

Служби пробації зарубіжних країн виконують різні функції. Їх перелік більш ніж вражаючий. Проте які саме функції можуть бути покладені на українську службу пробації – питання залишається відкритим. Фактично, законопроект відповіді на це питання не надає, обмежуючись запровадженням «наглядової пробації» та «пробації пенітенціарної». 

Наприклад, реалізація функції підготовки та надання досудових доповідей. Ми маємо побоювання, що у багатьох суддів ця функція не викликатиме задоволення через те, що поява офіцера пробації в кримінальному процесі сприйматиметься як свого роду «вторгнення» до свого роду «монопольного становища» судді.

Крім того, складається враження, що автори законопроекти не врахували положень Європейських пенітенціарних правил. Між тим, нам особисто важко зрозуміти, чому провідний європейських стандарт з питань пробації, якого вже більше трьох років, не знайшло відображення в законопроекті про пробацію. Так, наприклад, це стосується принципів пробації , досудових доповідей, здійснення нагляду та інших питань.

Отже, робота над створення нового законопроекту лише розпочинається...