В Україні вже тривалий час ведеться робота над створенням національної моделі пробації. Станом на початок 2013 р. у Верховній Раді України було зареєстровано п’ять офіційних проектів Законів:
- проект н/д України О. Фельдмана 2006 р.;
- проекти робочої групи ЮНІСЕФ 2008 р. (зареєстрований н/д України В. Швецем (3412 та 3413 від 26.11.2008));
- проект н/д України О. Фельдмана (3413-1 від 28.11.2008);
- проект н/д України В. Швеця (№ 1197 від 04.01.2013);
- проект Кабінету Міністрів України (№ 1197-1 від 18.01.2013).
Сьогодні у Верховній Раді України на розгляді перебувають останні два проекти.
І, не зважаючи на те, що вітчизняні науковці та практики вже дійшли розуміння щодо необхідності запровадження служби пробації як одного з елементів системи кримінальної юстиції, все одно залишається низка проблем як теоретичного, так і практичного характеру.
Перейменування КВІ на «службу пробації», розширення переліку обов’язків та зобов’язань, передбачених ст. 75 КК України, та підготовка досудових доповідей ще не означає створення національної моделі пробації. Гадаємо, що цей суто механічний підхід не приведе до вирішення проблеми, оскільки подібна «механіка» залишає осторонь найважливіше, а саме вибір певної моделі пробації та наповнення цієї моделі певним філософським змістом, який відповідав би існуючим соціально-економічним відносинам.
Створення національної моделі пробації в Україні повинно розпочинатися з переліку принципів чому, власне, і присвячена ця стаття.
Згадані вище проекти Законів (№ 1197 та № 1197-1) мають відповідні положення, які встановлюють систему принципів пробації.
В проекті Закону «Про пробацію» робочої групи ЮНІСЕФ (2008 р.), було зазначено, що діяльність служби пробації ґрунтується на принципах:
1) поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина;
2) соціальної справедливості; 3) адресності та індивідуального підходу;
4) законності;
5) відкритості, прозорості та підзвітності;
6) участі громадськості у процесі виправлення та ресоціалізації осіб, до яких застосовано пробацію;
7) диференціації та індивідуалізації підходу до осіб, до яких застосовується пробація;
8) взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями;
9) забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають соціальні послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.
В проекті Закону «Про службу пробації», внесеному н/д України В. Швецем в січні 2013 р., принципи діяльності служби пробації не змінилися:
1) поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина;
2) соціальної справедливості;
3) законності;
4) неупередженості;
5) своєчасного та помірного втручання;
6) відкритості, прозорості та підзвітності;
7) участі громадськості у процесі виправлення та ресоціалізації осіб, до яких застосовано пробацію;
8) диференціації та індивідуалізації підходу до осіб, до яких застосовується пробація;
9) взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями;
10) забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають соціальні послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.
Як бачимо, перелік принципів фактично не змінився. Виняток становить лише те, що принцип законності «виповз» на третє місце, а замість принципу адресності та індивідуального підходу подано принцип неупередженості. Крім того, новелою в цьому контексті є принцип своєчасного та помірного втручання, що не може не оцінюватися схвально.
У статті 6 проекту Закону «Про пробацію» Кабінету Міністрів України зазначено, що пробація ґрунтується на принципах:
1) законності;
2) невідворотності виконання покарань;
3) дотримання прав і свобод людини та громадянина;
4) поваги до людської гідності; 5) рівності перед законом;
6) диференційованого та індивідуального підходу;
7) конфіденційності;
8) неупередженості;
9) взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями та громадянами.
Цей перелік принципів не може не викликати критики. В проекті Закону № 1197-1 увага одразу ж фокусується на «законності» та «невідворотності виконання покарань», що свідчить про якісно іншу орієнтацію проекту, де служба пробації розглядається не як соціальна агенція, а як правоохоронний орган.
Проте навіть це не є головним в контексті аналізу принципів пробації проекту Закону (№ 1197-1).
Якщо з переліку принципів цього проекту Закону вилучити другий принцип («невідворотність виконання покарань»), то, здається, цей перелік можна з успіхом застосовувати у будь-якій сфері правового регулювання.
Цей перелік, на нашу думку, є занадто «трафаретним» й декларативним та не визначає навіть у загальних термінах коло пріоритетів та проблем, які служба пробації в Україні повинна, відповідно, визначати та вирішувати.
Аналізуючи принципи пробації, подані у проектах Законів, також необхідно брати до уваги, що у січні 2010 р. Комітетом Міністрів Ради Європи було прийнято Європейські правила пробації (Recommendation CM/Rec(2010)1 on the Council of Europe Probation Rules), які, серед всього іншого, також встановлюють перелік принципів пробації, на які вітчизняному законодавцеві потрібно звертати увагу.
До таких принципів відноситься:
1) пріоритетність встановлення позитивних відносин з клієнтом пробації;
2) повага до прав людини;
3) дотримання прав потерпілих від злочинів;
4) недискримінація;
5) встановлення обсягів обмеження прав;
6) згода на пробаційне втручання;
7) презумпція невинуватості;
8) визначення статусу служб пробації лише в законі;
9) публічні засади реалізації функції пробації;
10) забезпечення служб пробації належними ресурсами;
11) залучення служб пробації до прийняття рішень;
12) співробітництво з іншими акторами;
13) відповідність діяльності служб пробації етичним та професійним стандартам;
14) дієвий механізм оскарження діяльності служб пробації;
15) регулярність моніторингу діяльності служб пробації; 16) наукова підтримка;
17) інформування громадськості (див. Ягунов Д.В. Принципи пробації: європейські стандарти та проблеми їх реалізації в Україні // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія «Право», 2012, Вип. 9., Т. 4. – С.172-176).
На жаль, обсяги цієї статті не дозволяють детально, як того б хотілося, подати критичні зауваження щодо сутності системи принципів, що знайшли своє відображення у вітчизняних проектах Законів про пробацію, та їх відповідність встановлених Радою Європи стандартам.
Проте в цій статті можна відзначити наступне:
1. Проект Закону № 1197-1 містить перелік принципів, який, на нашу думку, відзначається абстрактністю й занадто великою декларативністю та не враховує ані специфіки пробаційної роботи як такої, ані специфіки моделі пробації саме в Україні.
Перелік та спрямованість принципів саме цього проекту наводить на думки щодо домінування формально-юридичного компоненту, у той час коли діяльність служби пробації, на відміну від в’язниць та інших агенцій системи кримінальної юстиції, повинна мати яскраво виражену соціальну спрямованість.
Той факт, що принцип законності стоїть на першому місці, а права людини – на третьому, на нашу думку, говорить про формальну спрямованість всього проекту в цілому.
2. Текст проекту Закону № 1197, як вже зазначалося, фактично є текстом проекту Закону № 3412, розробленого групою експертів ЮНІСЕФ в 2007-2008 рр.
Саме проект Закону ЮНІСЕФ свого часу багато в чому врахував історичну трансформацію концепції пробації й сучасні тенденції зміни поглядів на пробацію та відображає проблематику трансформації цих поглядів у різних європейських країнах, які суттєво змінили «обличчя» служби пробації в ХХ столітті (див. Ягунов Д. Концепція пробації: історичний розвиток, сучасні трансформації та перспективи подальшого розвитку // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Зб. наук. пр. з питань європейської інтеграції та права. Випуск 8-й. За ред. Д. Ягунова. – Одеса, 2012. – С.298-314).
3. Принципи пробації, відображені в обох проектах Законів 2013 р., містять багато дублювань, які стають ще більш наочними саме в контексті порівняльного аналізу з принципами пробації, закріпленими в Європейських правилах пробації.
Так, в проекті № 1197 принцип 9-й («взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями»), на нашу думку, включає в себе «участь громадськості у процесі виправлення та ресоціалізації осіб, до яких застосовано пробацію» (принцип7-й).
В проекті закону № 1197-1 принцип 3-й («дотримання прав і свобод людини та громадянина») фактично включає принцип 4-й («повага до людської гідності»).
4. Європейські правила пробації об’єктивно примушують переглянути обидва проекти Законів. Існують підстави говорити про майже повну невідповідність цьому стандарту проекту Закону № 1197-1 та часткову відповідність проекту Закону № 1197 в частині визначення основних принципів пробації.
5. Такі принципи Європейських правил пробації як пріоритетність встановлення позитивних відносин з клієнтом пробації (1), дотримання прав потерпілих від злочинів (3), недискримінація (4), згода на пробаційне втручання (6), презумпція невинуватості (7), забезпечення служб пробації належними ресурсами (10), залучення служб пробації до прийняття рішень (11), дієвий механізм оскарження діяльності служб пробації (14), наукова підтримка (16), на жаль, не знайшли свого відображення у вітчизняних проектах Законів.
Є дивним, що така функція, як надання допомоги потерпілим, не знайшла свого відображення у принципах пробації в жодному з зареєстрованих проектів Законів.
Те ж саме стосується й залучення служб пробації до прийняття рішень: вітчизняні судді поки що не можуть змиритися з ідеєю щодо наявності незалежного гравця в кримінальному процесі, який би висловлював обґрунтовану думку щодо міри покарання та співвідношення між карою та реабілітацією в конкретному кримінально-правовому заході, скриваючи цю нетерпимість за ідеєю щодо посягання на принцип незалежності суддів.
Те ж саме, наприклад, стосується ресурсів, які виділяються для служб пробації.
В проекті Закону № 1197 такі європейські принципи пробації як регулярність моніторингу діяльності служб пробації (15-й) та інформування громадськості (17-й) частково знайшли своє відображення у виді амальгами 6-го принципу («відкритість, прозорість та підзвітність»).
Принцип 13-й Європейських правил пробації («відповідність діяльності служб пробації етичним та професійним стандартам») частково знайшов своє відображення ще в 2008 році в проекті Закону ЮНІСЕФ, який також перейшов і до тексті проекту Закону № 1197 (принцип відповідальності за дотримання етичних і правових норм).
Принцип 5-й Європейських правил пробації («встановлення обсягів обмеження прав») частково знайшов своє відображення в проекті Закону №1197 у вигляді принципу своєчасного та помірного втручання.
6. Принцип 9-й Європейських правил пробації – публічні засади реалізації функції пробації – напевне, не є актуальним для України. Приватизація функції виконання покарань, на щастя, Україні поки що не загрожує, тому окрема вказівка в цих проектах на публічність цієї функції є, на наше переконання, зайвою.
Пробація в Україні 
